+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Галич - туристична Мекка Прикарпаття


«Якось, їдучи поїздом до Києва, — пригадує між іншим генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Олександр Береговський, — я був свідком того, з яким захопленням розповідав про Галич один вірменин, котрий у ньому мешкає. Це місто-парк, стверджував він, що найбільше надається до життя. Яке ще місто може похвалитися тим, що через нього протікають три великі ріки, Дністер, Лімниця і Луква, де ще в самому центрі побачите білку? Тут немає промисловості, а натомість на кожному кроці — пам’ятки історії. І справді, через кілька десятків років нікого не цікавитиме, скільки хлібобулочних виробів чи молокопродуктів тут виробили — майбутнє Галича мені бачиться лише в поєднанні з його багатим минулим»
 
   
Про білих слонів, Буша та перспективу
Вочевидь, люди оцінили, наскільки ця земля придатна для життя, ще задовго до того, як навчилися писати, а тим паче вигадали поняття «парк». На території найбільшого за площею (80 квадратних кілометрів) історико-культурного заповідника Європи знаходяться не лише десятки пам’яток матеріальної культури літописних часів, але й 134 пам’ятки археології, чотири історико-ландшафтні заповідні зони.
 
   
Археологи копають в Галичі та довкола нього уже років сто. Один з найдавніших слідів перебування людини останнім часом активно досліджує спільна експедиція львівського академічного Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича та Торунського університету (Польща) під керівництвом Олександра Ситника та Кшиштофа Цирика. На одній палеолітичній стоянці вчені відкопали акуратно розчленовані кістяки двох десятків мамонтів, точніше мамонтенят. Мабуть, предки полюбляли делікатне м’ясце — жартують археологи. Знайдено також кістяки особини, яку зараховують до рідкісного виду білих слонів. Цікаве печерне поховання шаманки, що відноситься до періоду неоліту. (А десь у той час писався Старий заповіт).
 
   
Між іншим, згідно з легендою, селище Більшівці (колишня назва Бушівець) біля Галича заснували прямі нащадки біблійного Ноя. Нібито, якісь там пра-пра-...правнуки Ноєвого сина Яфета на ім’я Буш і Вець прийшли на цю землю і заклали торговицю (ринок). Чи так було — то легенда, але ринок у Більшівцях і зараз існує. А туристів у цьому селищі напевно ж зацікавить костел кармелітів XVII століття.
 
   
Історичний Галич, відтак і територія заповідника, сягає далеко за адміністративні межі теперішнього районного центру Івано-Франківщини, охоплюючи декілька населених пунктів. Тут, окрім збережених чи відновлених пам’яток (храм святого Пантелеймона XII ст., церква Різдва Христового XIII-XVIII ст., Успенська церква XVI ст., літописні Галичина могила та Княжа криниця), є ще фундаменти 14 церков XII-XIII ст., залишки печерних монастирів, фортифікаційних споруд тощо. І віднедавна ці місця стали доступними для відвідувачів.
 
   
У кінці минулого року Міністерство культури та туризму України затвердило генеральний план розвитку Національного заповідника «Давній Галич». Він передбачає створення, крім трьох діючих, нових музеїв, організацію цілого комплексу туристичних послуг, будівництво туристичних баз. Розроблено декілька автомобільних, піших, водних та кінних туристичних маршрутів. «Якщо цей план буде реалізований, то стольне в минулому місто Галич незабаром стане туристичною Меккою,» — переконує Олександр Береговський.
 
   
Але навіщо чекати — помандруймо Галичем зараз же.
 
   
Тут наслідили Потоцький, Хмельницький та Ібрагім
Потрапивши до нинішнього невеликого ошатного містечка Галич (того самого Галича, який у кінці XII століття за чисельністю населення переважав Париж і Лондон), подорожній передовсім зупинить погляд на вкриту металочерепицею вежу, що височить на горі над містом. (Ви будете розчаровані, але це не залишки княжої твердині — центр літописного Галича з могутнім дитинцем знаходився на кілька кілометрів південніше, на горі у теперішньому селі Крилос).
 
  
Піднімемося пологою стежкою до руїн замку, де зараз проходять масштабні реставраційні роботи. Галицький, а по-іншому Старостинський замок уперше згадується в літописах під 1114 роком. Очевидно, за словами заступника генерального директора заповідника Ярополка Клюби, в XII-XIII століттях тут була міцна дерев’яна цитадель. Вона слугувала для оборони княжої пристані на Дністрі. Тим часом археологічні розкопки показують, що ця гора була освоєна ще в перші століття нашої ери (можливо, фракійцями). У 1947 році тут знайшли справжній скарб — понад 600 срібних арабських дирхем IX-XI століть, що підтверджує: Галич був не лише адміністративним, а й значним торговельним центром середньовіччя.
 
   
У середині XIV століття, після того, як Польща та Литва поділили між собою галицькі землі, дерев’яний замок повністю відбудовують. Галич разом із замком кілька разів переходив від одного центральноєвропейського монарха до іншого. Нарешті, 1387 року Галицько-Волинська держава, заснована твердою рукою князя Романа Мстиславовича та перетворена у 1253 році його сином Данилом у Руське Королівство, перестала існувати. Галич на чотириста років відійшов до Польщі та став центром староства. Замок перетворюється в резиденцію Галицького старости (звідси назва «Старостинський»), тут же розташовувалися суди. Упродовж XV — першої половини XVII століття цитадель витримала не одну облогу, і лише в 1649 році її взяли війська Богдана Хмельницького.
 
   
У 1658 році галицький староста граф Андрій Потоцький (він же — фундатор міста Станіслав) збудував замість дерев’яного кам’яний замок за проектом італійського інженера Франсуа Корасіні. Цитадель площею 1,7 гектара мала трикутну форму, підземні склади амуніції, продовольства, арсенал, була обведена ще двома лініями оборони. І ...впала майже без бою у 1676 році на третій день облоги турецькими військами відомого в історії полководця Ібрагім-паші. Коменданта Лахоцького, котрий здав замок, за наказом короля скарали на смерть. Турки ж підірвали укріплення, і їх уже більше не відновлювали. Невблаганний час, стихії та війни камінь за каменем руйнували замок. Донедавна на поверхнею грунту лишалися тільки руїни так званої Шляхетської вежі та каплиці святої Катерини.
 
   
Таким міг би бути сумний фінал. Але кілька років тому реставрацію Галицького замку включили до державної програми «Замки України». Шляхетська вежа уже практично відновлена за кресленнями Корасіні, тут планують облаштувати музей оборони. Передбачається, що частину експонатів надасть Львівський історичний музей, а стіни вежі прикрасять батальними полотнами з фондів Львівської картинної галереї. Буде також відновлено західний оборонний мур та каплицю. А під шатром вежі облаштують оглядовий майданчик.
 
   
На місці княжої твердині
З Галицької гори відкривається прекрасний вид на більшу частину території Національного заповідника. (От лише чарівний краєвид міста-парку та околиць недоречно доповнює кіптява з височенних димарів Бурштинської електростанції). На півдні — Княжа гора в Крилосі, на півночі здіймається над рівниною пам’ятка історії та архітектури XII століття церква святого Пантелеймона. «Це, включно із замком, — каже Ярополк Клюба, — три домінанти заповідника «Давній Галич».
 
   
На горі в Крилосі від княжої твердині практично нічого не залишилося. З середини XIII століття, коли Данило Галицький заклав Львів та переніс свій стіл (столицю) до Холма, Галич втратив значення адміністративного центру держави. Тут доречно побіжно зауважити, що визначний державний діяч, князь і король Данило Галицький якраз найбільше доклався до занепаду Галича. Цілі десятиліття віддав князь боротьбі за місто з боярською опозицією та іншими суперниками, і не виключено, що через це не мав сентиментів до старої столиці. Тому трохи дивно, що у 1998 році, на 1100-річчя Галича в центрі міста встановили кінний пам’ятник саме йому, а не могутньому володареві та великому будівничому Галича князю Ярославові Володимирковичу Осмомислу (роки правління 1153-1187).
 
   
За Осмомисла на Княжій горі було збудовано величний кам’яний Успенський собор. Фундамент собору розкопала у 1936 році археологічна експедиція Наукового товариства імені Т. Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Детальні обміри фундаменту показали, що за розмірами (32,5х37,5 метрів) собор лише на півтора метра в ширину та довжину менший від знаменитої Софії Київської. У притворі собору археологи виявили кам’яний саркофаг із тлінними останками Ярослава Осмомисла.
 
   
Сьогодні фундамент собору відкритий для огляду. Адміністрація заповідника втілює проект консервації та музеєфікації фундаменту собору та збудованої в XV столітті на залишках його південної стіни каплиці святого Василія. Поряд з фундаментом стоїть пам’ятка архітектури XVI століття, діюча церква Успіння Пресвятої Богородиці. У цьому храмі зберігається Крилоська чудотворна ікона Божої Матері. Поруч з кам’яними церквами встановлено взірці дерев’яної церковної архітектури. (Один з них можна було б назвати «памятніком дружбє народов». У середині 1990-х років на міждержавному рівні була угода про те, що типову карпатську дерев’яну церкву встановлять в одному з музейних комплексів на окраїні Москви. Церкву змонтували на майданчику в Крилосі тільки для апробації. Та згодом Росія від угоди відмовилась.).
 
   
Нагромадження культових споруд на Крилоській горі має історичне пояснення. Втративши роль столиці, Галич тривалий час залишався духовним центром. З 1303 по 1415 рік (з невеликою перервою) саме тут була резиденція Галицьких митрополитів, пізніше єпископів. А з 1807 по 1944 рік на Крилоській горі знаходилась літня резиденція митрополитів. У відреставрованих Митрополичих палатах нині розташований Музей історії давнього Галича з обширною експозицією археологічних знахідок. На другому поверсі музею відвідувачі можуть побачити багатющу колекцію взірців флори та фауни Прикарпаття.
 
   
Потрапивши в Крилос, мандрівник неодмінно захоче напитися — з Княжої криниці. Це невичерпне джерело з цілющою водою, до якого прикладалися вустами князі та ратники перед битвами, від якого здобували силу немічні. А південніше відкривається легендарна Галичина могила — курган із залишками поховання знатного воїна в човні. Дослідники сходяться на думці, що це могила князя чи вождя — засновника міста.
 
   
Храм покровителя лікарів
Храм святого Пантелеймона на Виноградній горі в селі Шевченкове — єдина білокам’яна церква княжої доби. Він був збудований у 1194 році князем Романом Мстиславовичем. Це монументальна хрестобанна церква з взірцями білокам’яної різьби, рисунками та графіті на стінах. За довгих вісім століть споруда зазнала не одне руйнування та відбудову, зберігає сліди різних архітектурних стилів. Фактично автентичною залишилася лише частина західного порталу церкви. Проте дбайливі реставратори майже відновили її первісний вигляд.
 
   
Тривалий час, від другої чверті XV століття споруда використовувалася як римо-католицький костел святого Станіслава, і лише у 1991 храм переосвятили в греко-католицький та повернули йому первісну назву.
 
   
Святий Пантелеймон у християнському пантеоні вважається покровителем воїнів, лікарів та врожаю. Відтак, адміністрація заповідника, на балансі якого знаходиться ця діюча церква, спільно з Івано-Франківською єпархією УГКЦ виношує ідею щорічно проводити тут 9 серпня, в день святого Пантелеймона, урочисті богослужіння для лікарів з церковним благословенням студентів-медиків.
 
   
На чотирьох гектарах — усе Прикарпаття
При в’їзді до Галича з боку Івано-Франківська праворуч символічного пам’ятного знака «Меч і Рало» розташовується єдиний в області Музей народної архітектури та побуту. Науковці розрізняють на території Прикарпаття чотири етнографічні регіони: Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття. Отож, в музеї просто неба зібрано колекції матеріальної культури відповідних етнографічних груп XIX — початку XX століть. На території площею 4,5 гектара встановлено одинадцять автентичних архітектурних пам’яток: дві гражди та типову гуцульську хату, опільські «мазанку» та кузню, покутські садибу та олійню, бойківську хату 1848 року тощо. У кожній будівлі — типовий реманент, предмети побуту, одяг, прикраси, ікони. Ця старовина особливо приваблює іноземних туристів.
 
   
На території музею продовжуються роботи. Крім опільської дерев’яної церкви невдовзі буде змонтована й гуцульська. Адміністрація заповідника розробила проект етнографічного фестивалю «Передзвін віків», який має «оживити» експонати. Планується, що у визначений період до музею запросять майстрів з усіх регіонів, котрі прямо перед гостями будуть ткати, вишивати, кувати, різьбити тощо. Водночас буде зорганізовано продаж сувенірів.
 
   
«Аби поверхово ознайомитися з побутом мешканців Прикарпаття, туристові забракне й тижня, — каже Олександр Береговський. — А в музеї просто неба це можна буде побачити за день.».
 
   
«Чужина — глина, батьківщина – золото» (караїмське прислів’я)
Гості Галича мають змогу відвідати єдиний в Україні Музей караїмської історії та культури. Музей відкрився четвертого листопада 2004 року, якраз на десяту річницю Національного заповідника «Давній Галич». Караїмська община Галича — унікальна етнокультурна спільнота, що проіснувала тут сім з половиною віків та залишила багату спадщину. Нині у Галичі живуть дві караїмки. «Не треба було мати дар провидця, — каже директор музею Іван Юрченко, — щоб збагнути: караїмська громада Галича зникає назавжди, а зникнення носіїв культури тягне за собою проблему зникнення їх культурної спадщини. Виникла нагальна потреба створити музей — не так для експонування, як для збереження предметів матеріальної культури караїмів».
 
   
Єдиної точки зору щодо походження караїмів не існує. Віровчення караїмізму, вважають дослідники, виникло у першій половині восьмого століття в Месопотамії (на території теперішнього Іраку) як протестантська течія до ортодоксального юдаїзму (рабинізму). Існує припущення, що в Києві караїми з’явилися ще до приходу княжої династії Рюриковичів. А в Хазарському каганаті зі столицею Ітіль на Волзі караїмізм набув ознак державної релігії. Одне з найпотужніших племен каганату — караї, котрі вели своє походження від легендарного Аттіли — прийняло цю релігію, а відтак сформувалася своєрідна етнічна група тюркського походження з близьким до юдаїзму віросповідуванням. Однак, не будемо далі заглиблюватися в наукові та довколанаукові нетрі версій і теорій.
 
   
Достеменно відомо, що до Галича караїми прийшли з Криму в 1246 році на запрошення князя Данила Романовича. Про мотивацію цього запрошення українські історики воліють, здебільшого, чемно мовчати. На той час Данило Галицький був васалом монголо-татарської Золотої орди, тож не виключено, що за наполяганням хана Батия караїми в Галичі мали виконувати функцію збирачів данини. Впродовж багатьох наступних століть основним заняттям галицьких караїмів була торгівля. У XVI-XVII століттях вони нерідко були посередниками у викупі бранців з татарської та турецької неволі. Втім, крім торгівлі, караїми славилися у Центральній Європі ще одним цінним заняттям — вони були дисциплінованими професійними воїнами. Це підтверджує такий історичний факт. У 1397 році Великий князь Литовський Вітовт запросив кримських караїмів і татар для захисту своєї столиці Торки (тепер місто Тракай) та західних кордонів князівства від лицарів Тевтонського ордену. Навіть у другій світовій війні з маленької (120 осіб) караїмської громади Галича воювало п’ять чоловіків, а живими повернулися два.
 
   
Найвизначнішою особливістю караїмської громади Галича є її культурна самобутність, збереження впродовж віків традицій тисячолітньої давності. Вони, на відміну від інших громад, були, наче комаха в краплі бурштину — наводить слова польського історика Тадеуша Ковальскі Іван Юрченко. У побутовій мові галицьких караїмів майже немає запозичень з татарської, цей діалект вважають найстарішим, найбільш збереженим. Вони не допускали культурної та генетичної асиміляції. Радянська влада найбільше приклалася до нищення караїмської спадщини. Зокрема, зрівняли з землею виконаний у мавританському стилі храм — кенасу. Упродовж десятків років кілька караїмських родин, що вже знали: громада зникає — дбайливо зберігали вдома тисячі артефактів, зуміли передати вівтар з кенаси та ряд цінних документів до Євпаторії, де діє найбільша в Україні караїмська громада, а згодом, після того, як у 1997 році дослідженням караїмської спадщини зайнялися науковці заповідника, передали понад три тисячі предметів матеріальної культури та дві тисячі документів до фондів майбутнього музею. Працівники заповідника інвентаризували та каталогізували караїмське кладовище, зорганізували у 2002 році Міжнародну конференцію «Караїми Галича: історія та культура». Рік не дожила до відкриття музею остання хранителька цієї багатющої спадщини Яніна Львівна Єшвович, цілком сповнивши свою місію перед предками.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Горнолыжные туры: "лучше гор могут быть только горы..."
"Лучше гор могут быть только горы..." Первый ноябрьский снег у многих вызвал ностальгию по настоящей зиме. Которая уже не за горами, так что есть прямой резон подумать, куда можно махнуть на недельку-другую.
Таиланд - Бангкок. Изучайте путеводители до поездки, а не после
Для иностранца Таиланд начинается с Бангкока, а Бангкок – с розовых, как сахарная вата, предрассветных облаков, разрываемых крыльями лайнера. В эту страну влюбляешься сразу и надолго: с первого глотка теплого, как парное молоко, воздуха и на всю жизн
Отдых в Севастополе
Севастополь, как ни крути, город исторический. Поэтому отдыхать там лучше людям, которые интересуются либо военно-морской тематикой, либо историей вообще. Город стал открытым не так давно, так что курортная сфера здесь во многом отстает от уровня гор
ЮАР – в дебрях Африки или Трансвааль с языком африкаанс
"Африкаанс"... Многие не слишком искушенные в лингвистике люди полагают, что этот язык на самом деле называется "африканским" и говорят на нем, естественно, африканцы, по всей вероятности, представители каких-нибудь экзотических племен.
Как сделать отдых в Крыму безопасным?
В Крыму, а впрочем, как и в любой другой местности, есть свои опасности. На Юге их конечно больше - встречаются ядовитые растения, насекомые. Поэтому следует с осторожностью относиться к окружающей среде
Нетания-отдых в Израиле в любое время года
Израиль страна небольшая по площади и поэтому для исследования страны можно останавливаться в одном городе и совершать радиальные экскурсии. Одним из городов пребывание в которых предлагают турфирмы организующие туры в Израиль является Нетания. Город