+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Львів - ворота до Підкарпаття


Відомий публіцист і перекладач, мешканець Львова Юрій Прохасько пропонує свої спостереження за містом і доходить несподіваного висновку щодо цієї досить далекої від Карпат, однак тісно пов’язаної з ними галицької столиці. Читач матиме змогу насолодитися колоритною мовою галичанина і вишуканим стилем письма.
 
   
(Матеріал подається в скороченні)
 
   
В певному сенсі Львів можна трактувати і як гірське місто. В певному сенсі навіть як гірську метрополію. В певному сенсі. Львів аж ніяк не є містом в горах: навіть за умов найвідважнішої метафорики це було б аж надто вже очевидним перебільшенням. Не є він також містом посеред гір, але, безперечно, гірським містом. І саме в цьому сенсі я хочу сьогодні про нього говорити.
 
   
***
Але на наше щастя Львів і не претендує на гірську тотальність, тому ми й домовилися, що Львів можна назвати гірським містом — а не, скажімо, скромніше «воротами до Підкарпаття» — лише у певному сенсі. До того ж, задля справедливості годилося би визнати, що є набагато більше сенсів, у яких Львів гірським містом не є...
 
   
...Втім, мені видається, що розуміння істоти Львова лише виграє від того, що ми подивимося на нього цим разом саме так.
 
   
Зрештою, це відомий ефект: ми тим виразніше відчуваємо міську субстанцію і міську стихію, чим довше буваємо поза містом. Потрібно трохи відчужитися від міста, аби відтак могти ще більше знову ним насолоджуватися. То чому ж не спробувати відчужити його від себе, нікуди не виїжджаючи, а, так би мовити, силою самої уяви? Тим паче, що для цього навіть не треба вдаватися до якихось ексцентричних заходів фантазії: наприклад, подумки усувати з горбистого львівського тіла цілий багатоверствовий масив забудови, аби оголити його власне не культуральну , а натуральну топографію. Далеко ні.
 
   
А тепер останнє правом вступу: колись, ще в дитинстві, я мав один собі туристичний атлас Карпат, який в кінці містив план Львова (до речі, не просто план, а одну з нечисленних тоді рисованих панорамних карт). Дитяча вразливість , як знаємо, не передбачувана, а дитячі враження закарбовуються на довго. Отож трудно: відтоді ця пов’язаність між горами і Львовом так в мені засіла, що позбутися її вже, мабуть, годі.
 
   
***
Втім, почати слід було би таки саме з Карпат. І почати з найповерховішого і найочевиднішого: з нартярства . Близькість Львова до Карпат найліпше відчутна, ясна річ, взимі. І то не лише через те, що взимі набагато більше людей вирушає в гори на нарти, ніж у літі мандрувати , але — і, може, передусім тому, що зимове спорядження набагато більше кидається у вічі: громіздке, яскраве, часом просто-таки виклично крикливе. Нартярі і взагалі зимовики спричиняють набагато більше рейваху, ніж літники. Взимі Львів охоплює правдива гарячка, яка для львів’ян тим паче підсилена цією можливістю маятникових виправ на вихідні. Тим-то їх помітно, так би мовити, двічі: при виїзді з міста і при в’їзді, тому може видатися, що їх удвічі більше, ніж насправді. Нартярство у Львові має давню і пребагату історію і цілковито культовий статус...
 
  
Останніми роками до нартярів додалися дошковики . Позаяк ця субкультура рекрутує своїх прихильників переважно з-посеред дуже або просто молодих людей, то вона вважається також виявом модерності, свіжого віяння, свіжих тенденцій. Найпершою, як завжди, в цьому зорієнтувалася реклама. Тепер, жадаючи взимі наслідувати якісь модні тенденції, вона неодмінно вдається до цього символу статусу, байдуже, про що там їй ідеться: про сигарети, машини, одяг, льодяники чи мобільні телефони. Там, де молодо, там і модно, а де модно, там просто-таки мусить бути дошка — снігова взимі, водна вліті — і шлюс. В силовому полі цих стосунків витворилися цілі партії, та що там партії — табори! Затяті вірні нартярства і переконані дошконенависники (м’якший варіант — дошкоскептики); віддані нартярі, але дошко-ліберали (перфідніший варіант — дошко-іроністи); релігійні дошковики і дошковики стилізовані, войовничі дошковики, які зневажають консервативних обскурантистів-нартярів, і дошковики толерантні — і так далі. Снобів не бракує в жодній формації.
 
   
Приблизно одночасно зі сновбордистами у зимовому Львові заіснували інші, перед тим незнані сотворіння: це зимові спортивці з інших, не галицьких реґіонів України чи з географічно сильно віддаленого «ближнього зарубіжжя». Зазвичай до Львова дорогою на карпатські (або польські, або словацькі, або австрійські тощо) гірські курорти заїздять ті, які подорожують автами, мають час, гроші і добре наставляння, і слушно вважають, що, позаяк вони вже вибралися в таку далеку дорогу, то візит до історично і культурно багатої галицької метрополії, знаменитої, до того ж, своєю красою, виявиться геть незайвим і збагатить палітру приємностей ще одним, додатковим відтінком. Ці люди трактують Львів цілковито неутилітарно. Їх упізнаєш на вулицях відразу, бо вони ходять містом неквапно, нетутешньо і якось цілковито безінтересовно, але дуже зацікавлено...
 
   
І тут саме випадало би поговорити про літні зв’язки Львова з горами Карпатами. Ці зв’язки полягають не тільки у літніх відповідниках зимових замилуванців гірського спорту — вандрівниках і альпіністах, і просто так званих відпочивальників на лоні природи — але й про безліч родин і приватних осіб, які мають в Карпатах вілли, доми, хати, ґражди та інші літниська . Ця традиція також доволі стара, в кожному разі старша від нартярської: її початки можемо простежити найпізніше вкінці XIX сторіччя, у цьому химерному і складному сплетиві різних інтелектуальних течій, соціальних пожадань, антропологічних вірувань і естетичних преференцій . Хоч там як, поважна традиція. Вирішальним у нашому сенсі був неоромантизм з його страхом і відразою перед індустріалізацією, почуттям провини перед занапащуваною промислом природою і симетричною тугою за незіпсутою, незакаляною первинністю. Відтоді багатші львів’яни або купують, або винаймають, або будують собі літнисько в горах, а бідніші або мешкають в селян, або мандрують зі своїми шатрами. Всіх їх поєднує те, що в очах тамтешніх мешканців вони є, як колись давно казали, «холєрниками».
 
   
Саме тоді і саме в тракті цього міщанського відкриття Карпат починаються і такі тенденції, як поетизація Карпат засобами мистецтва, а також «винайдення гуцулів». Винайдення, зрозуміло, не в дослівному сенсі, бо надто їх віднаходжувати не доводилося — вони просто собі були та й були. «Винайдення» стосується саме такого образу і такої легенди про гуцулів, яка була в цих артистично-міщанських середовищах надзвичай поширена: прадавні звичаї, напівдикі шляхетні люди, войовничі і пристрасні, незламні духом і небезпечні, чисті серцем але часто підступні в задумах і нестримні в їх здійсненні, для яких воля і честь понад усе — все проекції того, чого тим львів’янам найбільше бракувало і тому найдужче праглося. Суцільний, власне, романтизм. Але яке щастя, що його винайшли, бо гуцули давним-давно зрозуміли, які перекази про них вигадали, а, отже, чого від них усі сподіваються і вправно цими легендами послуговуються для самопрезентації. Декотрі, зрештою, так перейнялися ними, так близько взяли їх собі до серця, що взяли та й в них повірили. І тепер самі свято переконані, що власне такі вони і є. Ба більше: вони переконують в цьому туристів, нартярів і холєрників, і це саме те, чого ті так хотіли почути. Словом, коло замкнулося, легенда вдалася на славу, а найголовніше, що всі задоволені.
 
   
***
Львів переповнений карпатськими ремінісценціями і карпатськими референціями . Карпати тут є в віллах архітектурного бюро Левинського (а гори в ширшому сенсі і в будівлях «закопанського стилю», незчисленних приватних і публічних колекціях гуцульського мистецтва, збирати які донедавна вважав своїм святим обов’язком кожен, хто мав себе за інтеліґента, в мотивах світського малярства і графіки, в Етнографічному музеї і дерев’яних ґраждах і церквах Шевченківського гаю, кептарях і крайках золотої молоді, але того сорту, що з «добрих галицьких родин», у схильності усіх — і тих, що з добрих родин, і тих, які з не до кінця — до етнографізму і етнографізації, у літниськах тутешніх докторів, адвокатів, митників і підприємців, пленерах малярів, джамборах (чи як вони там до дідька називаються) юних і підстаркуватих пластунів, інспіраційних виправах всілякого роду літераторів. Карпати тут у постаті студентів, стажистів і статистів: бойків, гуцулів і закарпатців, в цьому можна пересвідчитися на прикладі потягів Львів – Рахів, Львів – Мукачеве, Львів – Чернівці, Львів – Ужгород, великих ікарусів Львів – Косів, Львів – Яремче, а також безлічі малих і більших маршруток. Карпати тут і чорногірські, і сколівсько-турківські, і старосамбірські, і яремчансько-коломийські. І лемківські — у постаті Спілки лемків.
 
   
***
Втім, ця близькість до Карпат є для міста не лише благословінням, але й певним недоліком, бо відволікає увагу від краєвидів хоч не таких знаменитих, зате значно ближчих: Гологорів, Товтрів, Вороняків чи Розточчя. Незнані вони цілком незаслужено, бо вони прекрасні. Вони — недооцінені прекрасні ландшафти в безпосередній близькості до Львова. А Розточчя і значна частина Подільської плити то таки заходять до самого міста, роблячи його топографію складною, геологію різнорідною, а оптику горбистою. Втім, може це й на добре, може це ще одне благословіння, бо за таких умов усі ці краєвиди, що їх оминули увагою і туристи, і місцеві шанувальники лона природи, мають ще змогу потривати в сьогоднішній незіпсутості. І саме тут починається наша розмова про некарпатську гірську природу Львова.
 
   
Бо без цих горбкуватих ландшафтів — Великої подільської плити, Розточчя, а передусім без тієї обставини, що у Львові відбувається їхній зудар , збагачений до того ж зустріччю з відкритою низовиною Побужжя, не було би і Львова. Львова як граду, міста, як доісторичного поселення, бо то власне ця драматична зустріч таких різноманітних формацій, наслідком якої є такий потятий , помережаний рельєф, була вирішальним чинником на користь рішення заснувати град Лева саме в цьому місці. Побічним ефектом цього розрахунку є дивовижної краси краєвиди і велетенські масиви давніх ландшафтів не просто зараз коло міста, але й посеред самісінького міста. Без краєвиду і — головно — рельєфу Львів був би архітектурною галереєю, а вписаний у цей рельєф, він є великим спектаклем світла, верхів і низів, кутів і ракурсів. Місто, що плекає топос «міста на семи пагорбах», як Рим, насправді має пагорбів набагато більше: 17, 70 чи 77 — достеменно невідомо, бо, по-перше, ніхто їх до пуття не рахував, а, по-друге, багато з них так щільно вкриті панциром забудови, що перестають бути розрізняльними на око. Навіть йдучи пішки, не завжди їх помічаєш, особливо заглиблений у розмову чи то якісь думки. Найкраще пагорбкуватість Львова відчутна на ровері, зате саме для ровера це місто надається не надто добре. Ровери тут можна порівняти з джипами: так само як кепські умови остаточно витіснили цивільні ровери, відкривши натомість шлях гірським, так і автопарк все більше і більше мілітаризується, важніє, неприступнішає.
 
   
Романтику Львівського життя можна порівняти з романтикою маунти-байка: вона горбиста і дірава.
 
   
Зате посеред самісінького міста раптом є велетенський кус цілковито дикого ландшафту, конгломерат: Лоншанівка – Кайзервальд – Високий Замок – Знесіння. З цілковитою легкістю, лише перетнувши Личаківську, можна знов опинитися на зеленому архіпелазі Личаківський парк – чаші університетських стадіонів – Цетнерівка – Погулянка – Майорівка – Медові Печери – Винниківський ліс – Чортові скелі. Зі системи Подільської плити через Велику львівську депресію можна перейти на відроги Розточчя, опинившись на Залізних Водах.
 
   
Якщо мати уважне око, то легко можна відрізнити колишні села, такі як Снопків чи Личаків, від колишніх фільварків чи міських районів: Кульпаркова, Персенківки, Замарстинова, Клепарова.
 
   
Взагалі багато слідів тут затерто, і то не тільки культуральних, але й суто топографічних: стесані вершечки пагорбів, згладжені стоки, висушені болота, як на Байках, чи стави, як Пелчинський, Костелівський, підземні ріки, як Пасіки, Ворона чи сама головна течія Полтви, потоки, як Вулецький, Личаківський. Без них годі зрозуміти історію і логіку цього міста. Я дуже люблю такі виправи, коли, йдучи ногами сьогоднішнім Львовом, уявляти собі його власне доміським, топографічним, ба навіть географічно. Це подвійна подорож — одна ногами, а інша в голові, одна наявна, а інша уявна. Тоді декотрі вулиці перетворюються на русла колишніх річечок і потоків, міські дільниці на невеличкі плато, а площі на болітця і ставки.
 
   
***
Без цієї гірської структури, без перепадів висот і драматизму чергувань львівська архітектура була би цілком інакшою. Це означає не тільки те, що ті самі споруди були б розташовані на площині, витворюючи рівненькі шнурочки і пасажі, а не динамічну видовищність. Але передусім це означає, що багато — якщо не більшість — цих споруд архітектори побудували б не такими, а іншими, пристосованими власне до рівнини. Важко собі навіть уявити, яким був би тоді Львів.
 
   
В цьому місці мала би починатися розмова про есенцію Львова – його архітектуру. Але саме в цьому місці закінчується цей текст.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Тур в Лондон на четыре дня. Блиц-тур!
Тур в Лондон: четыре дня в Лондоне! Британская виза позволяет находиться в стране шесть месяцев, но ничего не поделаешь — в расписании моего турне по Европе на тур в Лондон выделено только 4 дня. Много или мало для этого необыкновенного острова?
Едем на Кавказ
Итак, решено – мы едем в горы. Домбай и Приэльбрусье – вот два ключевых слова для каждого уважающего себя горнолыжника в нашей стране. Возникшие на волне увлечения альпинизмом в 60-е годы эти зимние курорты остаются самыми популярными
Экскурсии в Гренландии... или на Гренландии
В Гренландии собачьи упряжки не просто туристический аттракцион, это в большинстве районов Гренландии единственный наземный транспорт. Программы туров по Гренландии на собаках включают
Курорты, города и достопримечательности Нижней Австрии
В 25 км к югу от столицы, среди зеленых холмов Венского леса, полей и виноградников лежит знаменитый Баден. Этот курорт с целительными горячими серными источниками был известен ещё во времена Древнего Рима - здесь во II в. н. э. располагался лагерь
Небезпечні Карпати
На скелі зібрався спонтанно, майже раптово. Хоча внутрішня готовність визрівала давно. На початку квітня погода у Франківську зробилася теплою. Мав право сподіватись, що на Білому Камені (скелі між Дорою та Делятином) настали умови для тренувань. Я б
Комусь відпочинок з рушницею той же відпочинок. Мисливці у Карпатах
Стійкі чоловічі компанії тримаються на традиціях. Деякі чоловіки або грають із друзями у футбол лише щоп'ятниці, або ходять до бані щосуботи, або збираються за кухлем пива кожної неділі, а то й частіше. Взагалі існує безліч різновидів «клубів за інте