+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Історичний і кінематографічний тур в Хотин


Фортеці, як і люди, бувають кіногенічними та не дуже. Хотинська — справжня кінозірка протягом вже 40 років. Вона виконувала ролі французької бунтівної Ля Рошель та суворого англійського замку, казкового палацу із казок Г.-Х. Андерсена та середньовічного форпосту з творів Р.-Л. Стівенсона. Біля неї формувалися загони лучників Робіна Гуда, молдавських гайдуків та гуцулів Захара Беркута. І в будь-якій іпостасі фортеця була неперевершеною.
 
   
Декорації
Ми в Хотині. Вузенькою кривою вулицею, а далі — повз пам'ятник Петрові Сагайдачному пройдемо до стін форпосту. Величний 700-літній замок над Дністром півколом охоплений високим земляним валом Нової фортеці з мурованими бастіонами. Звели його селяни Хотинської райї (адміністративна одиниця давньої Туреччини) у 1718 році за проектами французьких інженерів. Ширина валу — вісім метрів, довжина — більше кілометра.
 
   
Ядро ж Старої фортеці було закладене ще, ймовірно, за часів Київської Русі, до складу якої входило місто, та суттєво розбудовано молдавськими боярами пізніше, вже в XIV столітті.
 
    
Замок — п'ять веж на височезних (до 60 метрів!) стінах. Їх оздоблює орнамент червоної цегли, над значенням якого і досі сперечаються вчені. Чи то українська плахта позичила свої взори похмурим казематам, чи то будівничі-християни у такий спосіб намагалися зберегти свою віру та ідентичність під п'ятою Османської Порти.
 
   
Є тут романтична і дещо наївна легенда. Якщо придивитися, то можна помітити на сірих каменях силует витонченого східного глечика. Кажуть, що під час однієї з облог, ще тоді, коли замок навіть не мав на території криниці, воїни гарнізону страждали від спраги. Допомогти оборонцям зголосилася місцева дівчина. Вночі вона спустилася по мотузяній драбині до безіменного струмочка, що і тепер оббігає фортечні стіни на шляху до Дністра, і набрала глечик холодної води. Та на зворотньому шляху її помітили вороги, й отруєна стріла наздогнала дівчину на драбині. У неї ще вистачило сил донести глечик воїнам. На їх руках вона померла. Кажуть, лише тоді гарнізон задумався над водопостачанням фортеці.
 
   
А ця проблема справді вирішувалась нелегко. Адже фортеця стоїть на скелястому березі. Однак і камінь поступився людській волі. Було викопано колодязь глибиною 65 метрів. А потім кожен раз хтось з в'язнів гауптвахти працював «білкою» у великому дерев'яному колесі, щоб витягнути відро води з такої глибини.
 
   
Вражає невідповідність зовнішньої висоти стін внутрішній забудові: обидва двори замку, і Комендантський, і двір Воїнів, насипані на 14-15 метрів вище поверхні. За похмурими стінами — затишний, тісний двір. Комендантський палац у його центрі, з білокам'яними порталами вікон та дверей, слугував свого часу золотою кліткою для 37 юних бранок гарему паші. Розказують, у них тут були басейн та ванни. Що й казати, коли на прилеглій території колись розташовувалось аж дев'ять лазень!
 
   
Навпроти — церква з золотим хрестом на шатровому завершенні. Масивність вхідного порталу пом'якшують величезні вікна з розкішними орнаментами. Церква-посестра, що виросла поряд з фортецею для потреб російського гарнізону в 30-х роках ХІХ сторіччя, виглядає дещо простішою.
 
   
Тісна кам'яна шкаралупа фортеці не лишала багато місця навіть для тюрми: коли для бранців не вистачало підземелля, їх скидали з найвищої башти Смертників.
 
   
З убитими в бою теж особливо не церемонилися. Більшість старих замків збудовано на органіці: за звичаєм, у розчин вапна скидали туші забитих тварин, які розчинялися через кілька років. У Хотині, кажуть, в чани потрапляли не лише корови та коні...
 
   
Окрім лазень та гарему, було у фортеці багато інших приміщень: бібліотека, розкішні «висячі сади», казарми, склади, кузні. У XVIII сторіччі замок виконував роль зброярні, арсеналу.
 
   
Сьогодні директор заповідника «Хотинська фортеця» Людмила Пастух докладає чималих зусиль, аби повернути з небуття бодай дещицю з того, що не пережило війн та радянської влади. Проведено розкопки мінарету, підірваного Червоною Армією. Посольство Туреччини обіцяло допомогти із відновленням «висячих садів». Планується створення тиру для стрільби з лука.
 
   
Крупний план
Зрозуміло, що така «натура» не могла не впасти в око кінематографістам. Особливо полюбив Хотинську фортецю режисер Сергій Тарасов. Попри суттєві архітектурні відмінності, режисер відтворював тут «стару добру Англію» у стрічках про Айвенго, Робіна Гуда та «Чорну стрілу».
 
   
А як же наша власна історія Рік тому видатний польський режисер Єжи Гофман заявив, що після успіху фільму «Вогнем і мечем» буде знімати у Хотині стрічку про війну 1621 року. Тоді українсько-польське військо зупинило тут турецьку навалу, врятувавши Європу від неминучої експансії. Гарний сюжет для любителів масштабних батальних сцен!
 
   
Уявити собі тодішній розмах можна, прочитавши мемуари Евлія Челебі, турецького мандрівника XVII століття. Польща та Туреччина готуються до війни. Нескінченні каравани везуть до Хотина запаси їжі. Сотні галер пливуть сюди Дністром з тією ж метою. Ціла орда сараною суне на північ: 300 тисяч турків, 100 тисяч татар. Самовпевнений султан Осман ІІ жартує: мовляв, під стінами Хотина у війську козацькому він буде снідати, а у самій фортеці, у війську польському — обідати. Що проти його полчищ 57 тисяч поляків Кароля Ходкевича та 40 тисяч козаків Петра Сагайдачного.
 
   
Попри всі султанські сподівання, війна продовжувалась п'ять тижнів. У ній полягла майже половина вояків з обох сторін. Кажуть, місцеві селяни дотепер виорюють на своїх полях то гарматне ядро, а то й людський череп. Востаннє яничари пробували захопити фортецю 28-го вересня. Та де там: 30 тисяч загиблих, хвороби, перебої з постачанням провіанту, а ще — дезертирство «пішаків» цієї шахової партії за долю Європи. Нарешті 8 жовтня 1621 року сторони уклали мир. Польща святкувала перемогу, святкував її й воєвода молдавський Петро Могила, котрий боровся разом з вояками гетьмана Ходкевича. У Хотині перебував тоді і султан Осман ІІ, і королевич польський Владислав.
 
   
І ще одна по-кінематографічному гарна картинка: годину у повній тиші стоять польське і турецьке війська. Та ось зі стану яничар рушають у бік поляків величезний слон та породистий рисак. Це — дари султана королевичу. Той теж не залишає суперника без дарунків: ще один кінь відправляється у протилежному напрямку, а крім коня, Осман отримує дві добрі гармати.
 
   
Задоволений перемогою Владислав відіслав козакам обоз їжі, а ще 48 бочок меду та 24 куфи горілки. Сагайдачному — окремий дарунок: 12 срібних фляжок зі спеціальною, з лікувальними властивостями, горілкою. На жаль, козацькому отаману вони не допомогли — від ран, отриманих у Хотині, він помер 10 квітня 1622 року у Києві, на руках коханої дружини Анастасії.
 
   
Мотор!
Чи побачимо ми це колись на екранах кінотеатрів Сподіваймося, що так. Фортеця вабить кінематографістів. Це вселяє оптимізм і в серця простих жителів містечка: для них це непогана можливість підзаробити. Скажімо, коли кілька років тому тут знімали картину «Богдан-Зиновій Хмельницький», вершникам з місцевих платили по 25 гривень за день зйомок, а власникам скакунів — ще більше: 40 гривень та добовий запас кормів для коня.
 
   
Поговоріть з мешканцями Хотина — і вас здивує та буденність, з якою вони розповідають про зйомки: «Так, знімали щось, та не ходила я туди. Треба дитину бавити, на городі поратись, на роботу ходити», — розповідає працівниця одного з місцевих кафе. І справді, не побачать вони одних зйомок — побачать наступні.
 
   
Найбільше пам'ятає директор заповідника Людмила Пастух. Пам'ятає гучні бенкети на початку зйомок «Стріл Робіна Гуда», коли столи вгиналися від страв. Пам'ятає, як після семи невдалих дублів із Юрієм Смирновим — монахом Туком (це вже «Айвенго»), коли від ударів булави кремезного ченця мали розколотися ворота замку, втомлений режисер переодягнув у рясу місцевого прапорщика з масовки. Могутній удар, булава на тріски, ворота на місці. Пам'ятає й «сватів», що приїздили від Єжи Гофмана на оглядини.
 
   
Валерій, мешканець Хотина: «Ой, давно вже то було... Коли навчався в залізничному училищі, у нас якраз знімали «Русалоньку», був 1975 рік. От і потрапив у масовку. Ніякого «кастингу» не було — хто прийшов, того і брали. Бажаючих було достатньо: адже платили по 3 рублі на день, а для студента це була немала сума. Видавали одяг, казали, де стати — ось і все «акторське навчання». Акторів в кумедному гримі бачили здаля, запам'ятався лише Михайло Пуговкін зі спеціально приклеєною губою. Саму Русалоньку — Вікторію Новікову — бачив тільки раз. Дублями нас не мучили, знімали все практично з першого разу. А потім вже відшукував себе у кадрі.
 
   
А коли знімали «На війні, як на війні», я ще пацаном малим був. Звичайно, знімальний майданчик притягував магнітом: там були справжні танки та самоходки СУ-100! Навіть «трофеєм» розжився: виміняв у солдатика на пляшку горілки танкістський шлем».
 
   
Наталя, жителька Кам'янця-Подільського, туристка: «Раніше ми часто приїжджали за ясної погоди відпочити у Хотин. Потрапили на початку 1980-тих на зйомки «Балади про доблесного лицаря Айвенго». Гурма коней та людей. Скрізь виросли якісь споруди — конюшні, кузні... На землі, пам'ятаю, лежали товстезні ланцюги (напевно, для підйомного мосту). Спробували підняти, а вони — гумові!
 
   
«Іграшковими» зробили й вхідні ворота до фортеці: справжнє каміння обклали масивними «каменюками» з пінопласту. Шкода, кіноакторів зустріти не вдалося, хоча пам'ятаю гурт жіночок, які намагалися після зйомок «відловити» зірку тих часів Вітаутаса Томкуса та взяти у нього автограф».
 
   
Анатолій, працівник заповідника «Хотинська фортеця»: «Першим фільмом, який я пам'ятаю, був «На війні, як на війні» (1968-69 роки). Зйомки тривали довго. Звичайно, цікавість вела нас, місцевих хлопчаків, до фортеці, хоча непрошених глядачів проганяли: не лише тому, що там був сам Олег Борисов та інші відомі актори, а й тому, що трапився на знімальному майданчику прикрий інцидент. Для масовки набрали місцевих солдатиків. Поки ті, втомлені, спали, місцеві «джигіти» тихцем завели танк — і давай кататись! Бойову машину потім довелося витягувати з канави... Щоб пригод більше не траплялось, підступи до Дністра на час приїзду високого начальства (а фільм консультував якийсь генерал) просто закривали. Та хіба хлопчаків цим зупиниш.
 
   
Найкраще запам'ятались зйомки «Русалоньки». Я навіть купався у басейні, який працівники кіностудії створили під першим мостом до фортеці. Що цікаво, воду у ньому набирали не з Дністра, до якого лише кілька метрів. Вода була привізна. Пощастило тоді танцювальному ансамблю міста: вони всім складом потрапили у кадр. А вже який феєрверк влаштували, фортеця вся неначе пломеніла!
 
   
Що далі «Три мушкетери» Змушений вас розчарувати: Атос з Портосом тут навіть не з'являлися. Оператор лише зняв панораму замку. Для надання пейзажеві «воєнного» настрою кинули кілька вибухових пакетів. Ось і вся Ля Рошель...
 
   
А от зйомки «Айвенго» проходили значно цікавіше завдяки роботі каскадерів. Ой і катували ж вони себе! Сам бачив: тренувалися по дві-три години щодня: і біг, і розтягування, і стрибки. У одній з башт, так званій «Кузні», постелили мати, на які каскадери й гепалися згори. У кадрі матів не видно, спеціально дивився.
 
   
Вражала сцена захвату замка Фрон де Бефа: штурм воріт, облога фортеці. Дублів робили багато. Дехто з масовки (а їхнім завданням було бігти з високих валів навколо замку) спеціально давав себе «вбити» якомога раніше, щоб потім не доводилося знову високо дертися для нової спроби.
 
   
Цікаво було. Зараз не те. Всі ходи замурували, закрили. Вже не полазиш замком, як в дитинстві...».
 
   
Сторінки з фільмографії фортеці:
«Гадюка» (1965). Режисер Віктор Івченко. В ролях: Іван Миколайчук, Нінель Мишкова, Костянтин Степанков, Раїса Недашківська. Державна премія УРСР за режисуру (1967).
 
   
«На війні як на війні» (1968). Режисер Віктор Трегубович. В ролях: Олег Борисов, Михайло Глузський, Олексій Кожевников, Герман Колушкін.
 
   
«Захар Беркут» (1970). Режисер Леонід Осика. В ролях: Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Лев Перфілов, Іван Миколайчук.
 
   
«Стріли Робіна Гуда» (1975). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Борис Хмельницький, Вія Артмане, Альгімантас Масюліс, Юріс Стренга.
 
   
«Русалонька» (1976, СРСР, Болгарія). Режисер Володимир Бичков. В ролях: Вікторія Новікова, Валентин Нікулін, Михайло Пуговкін, Галина Волчек, Андрій Файт.
 
   
«Д'Артаньян і три мушкетери» (1978). Режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич. В ролях: Михайло Боярсь-кий, Ігор Старигін, Веніамін Смєхов, Валентин Смірнітський, Аліса Фрейндліх, Маргарита Тєрєхова, Олег Табаков, Володимир Балон.
 
   
«Балада про доблесного лицаря Айвенго» (1983). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Тамара Акулова, Петеріс Гаудіньш, Борис Хімічев, Лео-нід Кулагін, Борис Хмельницький, Олександр Філіпенко.
 
   
«Чорна стріла» (1985). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Галина Бєляєва, Ігор Шавлак, Леонід Кулагін, Олександр Філіпенко, Борис Хімічев, Альгімантас Масюліс.
 
   
«Хотин» (1992). Режисер Костянтин Крайній. Документальна стрічка.
 
   
«Ясса» (1993). За романом Юрія Мушкетика.
 
   
«Хотин» (2001, Німеччина). Режисер Ерік Райсиг. Документальна стрічка.
 
   
«Богдан-Зиновій Хмельницький» (2002). Режисер Микола Мащенко. В ролях: Ольга Сумська, Микола Боклан, Володимир Обазупало.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


История США
Нация США сформировалась из иммигрантов, прибывших в США из всех уголков земного шара, коренных народностей США и афро-американцев, потомков бывших рабов, ввезенных на территорию США против их воли.
Отдых в Хорватии: стоимость, цены, возможности
Чистейшая вода, бирюзовая волна и нагретые солнцем сосны и пинии – что еще нужно тоскующему по экологически чистому отдыху туристу? Хорватия, счастливо избежавшая всех прелестей передовых промышленных технологий и почти оправившаяся
Боливия. "Тинку" - "Праздник схватки"
Маленькая деревушка в самом сердце Боливии дважды в год превращается в арену кровопролития, где пастухи и деревенские жители сходятся на ритуальную битву, которая часто оказывается борьбой не на жизнь, а на смерть. В этих яростных кулачных боях женщи
Тур по Европе: Германия. Экскурсия из Мюнхена - по замкам
Замок Нойшванштайн, расположенный около городка Фюссен, продолжает пользоваться неизменной популярностью у туристов. В однодневную экскурсию сюда можно оправиться, например, из Мюнхена
Подробно о ОАЭ. Тур в ОАЭ. Правила поведения во время отдыха в ОАЭ
Эмираты – очень молодая страна. Полвека назад ее население перебивалось продажей лучшего на земле жемчуга и полупустынным скотоводством. Самыми высокими зданиями считались мечети и крепостные башни. Автомобиль слыл невиданным чудом, вода – богатством
Путешествие во Францию. История Лангедок-Руссильона
От долины реки Роны и до самой испанской границы, от Камарга до Алого берега, - это тот кусок Франции, где до поры до времени затаилась прекрасная земля. Ее имя звучит именно так чудесно, как того заслуживает весь этот край - здесь Лангедок-Руссильон