+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Літній туризм у Карпатах. Докладний маршрут на Ґорґани


Багато хто стверджує, що мандрувати Ґорґанами влітку навіть цікавіше та й складніше, ніж Чорногорою. Якщо пощастить з погодою, то перехід найвищим хребтом українських Карпат видасться милуючим і легким. Ви без особливих зусиль здолаєте двотисячники між Говерлою та Піп-Іваном. Не пощастить — промокнете до нитки, змерзнете до кісток (тут і в липні трапляється переохолодження) і можете збитися з дороги в непроглядному тумані. А в Ґорґанах майже кожну вершину доводиться брати штурмом, проходити круті підйоми та спуски вузькими, порослими жерепом або леличем стежками, напружено балансуючи по сипучому та слизькому після дощу камінню (це каміння і називають ґорґанами). «Якби такою була Говерла, — іронізує наш фотокор Тарас, — туди б не ходили всі, кому заманеться...». Це після того, як на вершині Добошанки ми поділили на двох шоколадний батончик та ковтнули води. Темніло, а до найближчого потічка було мінімум півтори години...
 
   
Короткий опис маршруту
Село Бистриця, через присілок Довжинець — уздовж потоку Озерний — гора Ведмежик (1736 метрів) — гора Добошанка (1755 метрів) — долиною річки Зубринка в бік села Черник до КПП Природного заповідника Ґорґани — гора Малий Ґорґан (1592 метри) — гора Синяк (1665 метрів) — витоки річки Женець — Женецький водоспад — Женецьке лісництво на межі сіл Микуличин і Татарів.
Приблизна довжина — 45 кілометрів.
Тривалість — три-чотири дні.
Маршрут для підготовлених, значні перепади висот, складнопрохідні ділянки.
 
   
Сліди минулої цивілізації
Єдиний засіб сполучення (не рахуючи повітряного) між містом Надвірна та селом Бистриця — автотранспорт. Маршрутні автобуси з райцентру сюди ходять рідко, з Івано-Франківська — тим паче. Якщо ви стартуєте від автобусної зупинки в Бистриці, треба рухатись на південний схід ґрунтовою дорогою вздовж потоку Довжинець приблизно вісім кілометрів до галявини, на якій стоїть добротна дерев’яна споруда (кажуть, це колишній притулок якогось відомства ще радянських часів). Тут сходимо з головної дороги вліво. У бік Добошанки можна підніматися двома шляхами — на схід, або на північний схід. Ми обираємо трохи складніший, та, безумовно, цікавіший північно-східний напрямок вздовж потоку Озерний. До речі, на вітчизняних картах (можливо, з подачі радянських військових) є суттєва помилка: як Озерний позначено потік, що насправді називається Полєнський Нижній, ніякого озера там нема, а стежка вздовж цього потоку приведе вас до підніжжя гори Полєнський (1693 метри). Ця помилка повторена навіть на докладній 500-метрівці «Центральні Ґорґани».
 
   
Ідучи дорогою проти течії «правильного» Озерного, за яких два кілометри виходимо до величенького гірського озера. Між іншим, сюди від центру села може без проблем виїхати навіть «Нива». На озері спостерігаємо залишки минулої цивілізації — потужної дерев’яної греблі та мосту. Розповідають, що до першої світової війни звідси сплавляли ліс: до греблі звозили колоди, відкривали шлюзи та доставляли деревину аж до тартаків (пилорам) у Бистриці. Біля озера є зручні місця для стоянок, тут можна навіть розкласти наметовий табір.
 
   
На «краю світу»
Та якщо до вечора ще далеко, варто вирушати далі. Кількасот метрів вище озера стоїть колиба. Повз неї треба повернути направо, перейти потік, бо пряма дорога веде до гори Полєнський. Ми входимо на територію заповідника, піднімаємось угору з півгодини, доки не натрапимо на стежку справа. Вона промаркована бордовою фарбою на декількох деревах. Ще приблизно 25-30 хвилин ідемо серпантином до хребта та виходимо на розвилку. Повертаємо ліворуч, на північний схід. Тут, у лісі, найважчий підйом до висоти 1546,5 метрів, на якій встановлено геодезичний знак. Звідси добре видно вершину Ведмежик, а з протилежного боку підпирає горизонт масив Братківської. Після короткого спуску виходимо на невелику полонину — останнє місце перед вершинами, де зліва внизу є джерельце. Радимо або зупинитися тут на ночівлю, або, принаймні, запастися водою.
 
   
У кінці травня біля західного підніжжя Ведмежика ще лежали сніжники. Злежалий «гранульований» сніг обдає долоні разючим холодом... Підйом на вершину не надто стрімкий. У якийсь момент нарешті з’являється покриття стільникового зв’язку — телефонують з редакції, вимагають звіт (ви живі, мовляв...). Принагідно довідуємося, що вдома весь день ллють дощі. Мимовільний погляд на північ — і ми бачимо те, чого так прагнув і таки не зміг побачити Александер з однойменного фільму Олівера Стоуна — край світу. Тонка кам’яна смужка Ведмежик — Добошанка ніби обривається в кількох метрах з півночі, а далі, скільки сягає око, непроглядна біла поволока, безодня. Ми стояли над суцільною хмарою, під якою, здавалося, нема нічого. Повірте, аби побачити таке, варто іти в гори.
 
   
Попри підступне каміння під ногами, перехід з вершини на вершину відбувався легко та супроводжувався спогляданням краєвидів півдня та південного заходу. Поступово на кам’янистий верх Добошанки почали накочуватися хмари, і час було подбати про ночівлю. На півдні, зовсім близько, перед нами лежала невелика полонина, верхня точка якої має висоту 1520 метрів. Кращого місця для сходження годі було шукати. (Якраз через цю полонину, до речі, проходить найлегший підйом на вершину від так званих новобудов — самого кінця ґрунтової дороги, що тягнеться від села Черник). Однак до води від цього місця досить далеко, тож на вечерю використали запаси, зроблені ще перед Ведмежиком. Як виявилося, розклалися дуже вчасно — через півгодини після нашого «відбою» почалася гроза.
 
   
201-й «загальнодоступний»
Аби перейти з-під Добошанки до гір Малий Ґорґан та Синяк, треба неодмінно перетнути річку Зубринку. До неї від місця стоянки ми дісталися приблизно за годину. Причому зійшли не пологою тракторною дорогою в південному напрямку, а на південний схід лісовою стежкою, яка йде хребтом, дуже стрімко забирає донизу та виводить до обладнаного під стоянку місця.
 
   
Тут зустріли інспектора Черницького лісництва Богдана Остап’юка. По-діловому розпитав, хто такі, звідки і куди («Тут заповідник, я маю знати…»). Розповів, як вийти на Малий Ґорґан: «Ідіть дорогою до шлагбаума (межа заповідника Ґорґани — ред.). Там зразу через ріку — звор (бічна дорога, поворот — ред.) направо. Це промаркований маршрут, 201-й». На туристичних схемах маршрут позначено як загальнодоступний, проте ми дуже швидко пересвідчились, що й на ньому є складні ділянки.
 
   
Приблизно три кілометри дорогою за течією річки — і ми дійсно вийшли до межі заповідника, побачили на протилежному боці річки маркер. А от перейти туди довелося по слизькій колоді з ніби-перилами. Далі — підйом руслом потоку (притоки Зубринки). У деяких місцях доводиться перестрибувати через воду, десь пробиратися вгору берегом. Але менше як за кілометр виходимо на добру лісову дорогу, що веде на південний схід. Урешті виходимо до невеликої стаї — нова добротна колиба, кілька загонів для худоби, є вода. Тут важливо не зблукати. Перед стаєю є дорога праворуч, але вона веде донизу. Повернути вправо треба одразу за стаєю, біло-жовто-білі маркери чітко позначають стежку, яка виводить до давньої вирубки, а далі йде лісом. Стежка траверсом огинає Малий Ґорґан із заходу. Якщо нею рухатись прямо на південь, можна вийти на полонину Блажів. Там, при потребі, можна зупинитися на нічліг. А можна, не доходячи до полонини, одразу підніматися на вершину — приблизно через півкілометра від межі лісу є поворот вліво і вгору. При підйомі на Малий Ґорґан немає значних заростів жерепу. Натомість доводиться долати кілька терас, весь час помилково гадаючи, що вершина уже перед очима. Не такий він малий — цей Малий Ґорґан.
 
   
Різниця у висотах між ним та Синяком дуже незначна, а підйом на останній з північного заходу значно легший, ніж з протилежного боку. Пройшовши кілька фрагментів кам’яних нагромаджень, опиняємось перед пологим, порослим мохом та кущиками чорниць і брусниць схилом. На розлогому верху Синяка значно більше слідів туристів, ніж на інших вершинах Ґорґанів (за винятком, може, Ігровця). Тут викладені з каміння написи та лабіринти, дотепні, але не вульгарні графіті, захищені від вітру заростями жерепу місця стоянок. На одному з них вирішили заночувати й ми. Альтернатива — зійти на південь до полонини Тости — видалася мало привабливою, бо тоді б залишалося наступного дня одразу сходити до села Поляниця. А ми прагнули дзвінкого, точніше бурхливого завершення мандрівки.
 
   
Цісарсько-президентська дорога з водоспадом
Сходження з вершини Синяка у південно-східному напрямку — це добрих три кілометри камінням та жерепами. Врешті виходимо до лісу й рухаємося до полонини Хом’яків, яка лежить між горами Синяк та Хом’як. Можна легко перейти до підніжжя останньої, а ще за півгодини опинитися на вершині. Але Хом’як — настільки популярне місце для «вилазок вихідного дня», що деталізувати немає сенсу. Тому обираємо менш відоме, але вражаюче продовження — через Женецький водоспад.
 
   
Північний бік полонини Хом’яків — це велика плантація чорниць. Одразу після спуску з Синяка сходимо лівим краєм цієї плантації до межі лісу, де знаходимо стежку, що веде на захід. Кількасот метрів — і натрапляємо на розвилку. Від розвилки рухаємось тією, що веде правіше, і невдовзі виходимо на добротну «цісарську дорогу».
 
   
Сотню літ тому цісарськими (цісарками) в Галичині називали дороги, що будувалися за кошти державної казни імперії Габсбургів. Це були, як правило, центральні дороги, що сполучали населені пункти, або ж комунікації для забезпечення військових та інших потреб імперії. Більшість наземних комунікацій у Карпатах, в тому числі залізниці, берегоукріплення, тракти, прокладені саме за часів Австро-Угорщини.
 
   
Цісарська дорога з-під Синяка виводить до одного з витоків річки Женець і далі, вздовж течії, веде донизу, на південний схід. У верхів’ї ріки зовсім недавно пройшли буревії — повалені ялини прикрили сніг в ярах. Пробиратися тут досить складно, але трохи нижче є добра стежка, якою ми виходимо до водоспаду. Він знаходиться на висоті 871 метр. Після зливи та сходження снігів водяний струмінь особливо потужний. Щоб підійти до водоспаду, потрібно спершу по товстій колоді перейти річку. Влітку мало хто втримується від спокуси скупатися в чаші під водоспадом, підставити тіло його пропікаючим струменям.
 
   
Від водоспаду дорога вздовж Женця майже цілком відремонтована. Замість утлих дерев’яних містків — конструкції з бетону та металу; ями й ритвини засипані, втрамбовані гравієм; береги річки укріплені, потічки-притоки приборкані; вздовж дороги облаштовано кілька майданчиків для стоянок транспорту. Поступово наближаємось до ймовірної причини таких змін та нового орієнтиру на маршруті — приватних садиб Віктора Ющенка та намісника Запорізької області Євгена Червоненка. Вони знаходяться ліворуч від дороги, якраз навпроти стежки, що прямо виводить на полонину Хом’яків. Звідси до Женецького лісництва всього два з половиною кілометри. Переходите підвісним пішохідним мостом — і ви на шосе. До автостанції в Микуличині ще кілометрів шість, але можна «ловити» маршрутки й на трасі. За нами прислали «Мерседеса».
 
   
Ґорґани
Найбільший за площею гірський масив Східних Карпат, що простягається на 75 кілометрів від Вишківського перевалу та долини річки Мізунки на північному заході до Яблуницького перевалу та долини річки Прут на південному сході, шириною близько 40 кілометрів. Складається з кількох повздовжніх хребтів (Аршиця, Матагів, Таупіширка, Явірник, групи Сивуля, Добошанка, Попадя — Буштул), окремих гір Грофа, Овул, Яйко, Молода. До Ґорґан відносять і групу Братківська. Найвища вершина — Велика Сивуля (1836 метрів).
 
   
Гори утворені з флішу, потужних верствованих товщ морських відкладів, переважно пісковиків. Для Ґорґанів характерні високі перепади висот; гірські масиви розділені глибокими долинами рік. Низини вкриті густими лісами (ялина, бук, модрина), вище великі зарослі гірської сосни (жереп) та гірської вільхи (лелич), вершини являють собою нагромадження каміння, рідко — полонини.
 
   
На території масиву декілька природоохоронних зон. Серед них: частина Карпатського національного природного парку, Природний заповідник «Ґорґани», ландшафтні заказники «Грофа» та «Бредулецький», ботанічний заказник «Таупіширка», заповідні урочища «Сивуля» та «Лопушна».
 
   
У закордонних довідниках про Ґорґани можна прочитати таке: «Ця територія завжди характеризувалася невеликою густотою населення, не має великих поселень. Ґорґани вважаються одними з найбільш диких гір Європи та відзначаються браком туристичної інфраструктури».
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Курорты Таиланда: Самуи, Чанг Май, Пхукет, Бангкок, Паттайа
Отдых в Тайланде: 10 причин для посещения Бангкока, Пхукета, Самуй, Чанг Май, Паттайа
Отдых в Таиланде: правильный отдых зимой
Круг совсем уж сужается. Сужается до самой, пожалуй, экзотической страны мира – Таиланда. Отдохнуть в Таиланде можно на сиамском побережье (на курортах Патайя, Ко-Чанга, острове Самуи, в Бангкоке) и Андаманском побережье
Отдых в Таиланде: Бангкок и секс-туризм
Если о Бангкоке хотят сказать что-нибудь хорошее, то его из-за множества каналов в таиландской столице называют Венецией Азии. А если что-нибудь плохое — то одним сплошным борделем. И местные власти решили с этим покончить раз и навсегда.
Латвия. Юрмала. Кого мы встретим на отдыхе
Среди бывших прибалтийских советских республик самой известной и посещаемой всегда была Латвия.
Отдых в Узбекистане: в помощь туристу
Денежная единица узбекский сум. Ввоз иностранной валюты не ограничен, но ввозимая сумма должна быть внесена в декларацию. Туристы, ввозящие более $1000, могут быть подвергнуты личному досмотру. Вывоз иностранной валюты разрешается в размере, не превы
Екскурсія по Львову - столиці вітражного мистецтва
Авторка-мистецтвознавець і знавець найкрасивіших об’єктів Львова розповідає, де можна побачити кращі взірці вітражного мистецтва у першу чергу минулих століть. Попутньо описує історію вітража та його особливості. Скориставшись цим текстом можна влашт