+38 044 270 6044
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Дорогою Швейка по Україні


«Кажуть, як Швейк ішов до Львова, а йому говорили, що йде не тою дорогою, він пояснював: «Земля кругла — все одно дійду». Дійсно таке було?» Так питав один старший чоловік в селі Велике Колодне на Львівщині, коли ми йому пояснювали, чого журналістів занесло в цей край. А то був майже кінець нашої химерної мандрівки під робочою назвою «Шляхом Швейка».
 
   
Перше відкриття — місто магнолій
Повторити траєкторію руху знаменитого персонажа територією України практично неможливо — жахливі дороги і майже ніякого туристичного сервісу. Та й нема там що дуже відтворювати: такі собі прикордонні (пограниччя з Польщею) містечка Хирів та Добромиль і три села — Воютичі (у Гашека — Вояличі), Жовтанець (Золтанець) та Велике Колодне (в книжці — Климонтів). І на що ми розраховували?… Авантюра. Але Швейк був мудрий. Не так важливо, якою дорогою. Бо кожна дорога може виявитися несподівано цікавою. А по Львівщині — то вже гарантовано. Направду, ми не сподівалися на стільки відкриттів, вирушаючи з Прикарпаття під польський кордон. А ще є підозра, що довідалися лише дещицю з безміру вартого уваги.
 
   
Їдемо до Хирова. Рухаємося туди тому, що, згідно з романом Гашека, там випадково заночував бравий солдат Швейк. В якійсь єзуїтській школі. Але, коли карта показала, що на шляху постає Стрий, вирішили — треба заїхати. Якщо не дуже цікавим виявиться Хирів — розповімо про Стрий.
 
   
Давнє галицьке містечко (магдебурзьке право1 отримало у 1431 році) на березі однойменної річки відразу видалося привабливим. Вулички затишні, чисті, архітектура в старій частині доладна, розумно відреставрована. Спацеруй2 собі: заглядай у внутрішні закапелки-дворики, де мирно бавляться діти і собаки; вичитуй пам’ятні таблички на будинках, в яких бували визначні люди; милуйся старовинними храмами; спостерігай неспішний плин життя галичан. А якщо ще й випала сонячна квітнева днина і ви несподівано натрапили на розкішно заквітлі білим і рожевим магнолії — ось вам і перше відкриття. Зі свого авто ми вийшли на одній з центральних вулиць — Шевченка. Тут, на розі з вулицею 1-го Листопада, стоїть симпатичний давній особняк з башточками і флюгерами. Це — дитсадок. А на його подвір’ї ростуть два дерева, чиї імена походять від прізвища видатного французького ботаніка П’єра Магноля. Виявляється, цих екзотів у Стрию чимало. Наприклад, на площі Ринок відкрили крамницю квітів, навпроти якої посадили молоде деревце. Ну, і магазинчик назвали відповідно. Його працівниці пояснили, що у Підгірцях, неподалік райцентру, є цілий сад, де вирощують магнолії. Звідти їх сюди й привезли. Цвітуть дерева два-три тижні, залежно від холоднішої чи теплішої погоди. Цього року красуні прибралися саме на Великдень.
 
   
А під Самбором — леви
Нанюхавшись магнолієвого цвіту, ми, у дещо ейфорійному стані, рушили далі на північний захід. Вирішили «пожертвувати» Дрогобичем, аби ще того дня дістатися підкордоння і обстежити його. Зате заїхали у Самбір. Як поводитися туристові у незнайомому містечку, якщо хочеться набратися туристичних вражень? Найпростіше — придбати карту-путівник і обійти названі там визначні місця. Але ми, як автомандрівники, узяли та й звернулися за порадою до першого-ліпшого таксиста. «Та подивіться центр — стару частину — і можете поїхати глянути на «фазенду». Це коло Самбора, дорогою на Старий Самбір. Там є всякі звірі — леви, ведмеді… Словом — зоопарк», — спрямував нас тутешній водій. Оглянувши стару забудову — традиційну для європейського міста, з площею Ринок в центрі і ратушею в центрі площі Ринок, ми знову «повелися» на екзотичну приманку, яка стала нашим другим відкриттям.
 
   
«Фазендою» виявився придорожній гостинний двір «Білаки». Практично серед поля важко не помітити яскраво помальований триповерховий будинок з причепуреною прилеглою територією. Живе заклад у першу чергу за рахунок прибутків з бенкетного залу. Але, як написано в рекламному проспекті, «для гостей і туристів на території комплексу є приватний звіринець». А тут — ведмеді, лисиця, вовки, олень, леви… І ціла страусина ферма. Перша думка: «Це ж які кошти треба було, щоб придбати стільки звірів?!» А виявилося все цілком інакше. Господарі гостинного двору фактично «підібрали» хворих слабких тварин, відгодувати й вилікувати яких справжній зоопарк не мав за що. Тобто підприємці запівдарма взяли цих бідолах, відчухали, і ті не просто ожили, а й переженилися і завели дітей. «У нас тут на світ з’явилися ведмежата. А цього року левиця народила чотирьох левенят», — похвалився адміністратор. І наче на доказ його слів, при нас пара страусів улаштувала розкішний шлюбний танець. Самець робив граційні па навколо самки, велично розпускаючи чорні з білою оторочкою крила. Тож ми мало не забули, що знаходимось не в Австралії, а в Галичині, якою марширував Швейк.
 
   
Зальцбург знаходиться на Львівщині
Але їдемо далі. Село за селом, вказівник за вказівником. Стрілковичі, Ваньковичі, Стрельбичі, Стара Сіль… Гов, майстре, станьте коло цеї «Старосільської ветдільниці». Бо за нею — такий храм! Гріх проїхати — не роздивитися. Попри саму дорогу стоїть цікавий, але досить знищений костел. На перший погляд — традиційний католицький храм. Але. Півкругла апсида оздоблена вишуканими фігурами святих в стилі ардеко. До неї примикає ротонда, всі обрамлення й оздоблення якої теж ардекові. Виразні та цілком збережені кам’яні прикраси контрастують з напівзруйнованими цегляними стінами. Очевидно, храм зазнав численних перебудов, і кожна з них залишила свої сліди.
 
   
Обходимо навколо, роззявивши роти. Шкода лишень — дерев’яні різьблені двері зачинені. Шукаємо когось, хто би хоч щось розповів про споруду. Кажуть, поблизу мешкає старожилка, пані Емілія. Може, щось знає. «Ой, старий цей костьол святого Михаїла. Стоїть тут, відколи себе пам’ятаю, — говорить бабуся. — При Союзі в ньому тримали селітру, льон. Як льон загорівся — стали гасити водою. А вода у нас солена. То цеглу й роз’їло. Все посипалося. Тепер в село приїздить правити ксьондз. Він опікується костьолом. При ньому почали ремонт».
 
   
Поки розмовляли з пані Емілією, а тоді повернулися до храму — двері до нього хтось відкрив. Молодий чоловік, побачивши зацікавлених гостей, охоче почав розповідати. Що найстаріша частина будівлі збереглася з XVII століття. Що після першої світової склепіння впало, а відновили костел в 1926-30 роках. І це можна вирахувати із залишків дати, вирізьбленої на дверях. Що в пам’ять про першу світову в стіну вмурували снаряд. Що над входом на фасаді можна роздивитися герб села. А село дуже давнє і мало багато назв. Перша — Зальцбург. Історія Старої Солі пов’язана з різними народами, владами. Усе це розповідає наш несподіваний гід з великим ентузіазмом і виразним польським акцентом. «Ви поляк?» — питаємо. «Ні, українець». «А назвіться», — просимо. «Костянтин Мусаєв»…
 
   
Швейка тут не катували
Вражень уже не бракувало, а до Швейка ми ще не дісталися. Яких пару кілометрів — і Хирів. Але тут мусимо зробити екскурс у роман Ярослава Гашека. То як же ж потрапив у це містечко його герой? Отже, зі своєю ротою Швейк рухався з Чехії через Польщу в Галичину. Нинішній українсько-польський кордон вояки переходили десь у районі Устшиків Дольних. Але це не так важливо. Знаємо достеменно, що Швейк мав завдання піти наперед решти в якості квартир’єра і забезпечити роту житлом у селі Фельштин (нині Скелівка). Але дорогою з ним сталася халепа.
 
   
Бравий солдат надумав відсвіжитися в ставку, яких у цій місцевості чимало. Саме в тій водоймі охолоджувався від спеки російський полонений-втікач. Одяг чоловік залишив на березі. А Швейк надумав собі приміряти чужий солдатський мундир. Отут бравого вояка і схопив австрійський патруль польової жандармерії, прийнявши чеха за втікача-росіянина. Так наш герой потрапив до етапного пункту у Хирові. Гашек пише, що Швейку довелося ночувати у класній кімнаті. Найімовірніше — в будівлі єзуїтського конвікту (школи). Цей будинок ми і розшукали без проблем.
 
   
Але знаходиться школа єзуїтів на території колишньої військової частини. Хоча саму частину розформували, територія охороняється. Після тривалих переконувань відставник дядя Стьопа погодився показати нам історичну будівлю. І Швейк, очевидно, став найвагомішим аргументом на нашу користь. «Знаю-знаю, — сказав відставник, — тут, в казематах, Швейка катували». Коли ми заперечили цю версію, мовляв, тут він лише ночував (а хто він — вигаданий персонаж книжки?), дядя Стьопа навіть виявив деяке розчарування. «Ех, попався би Швейк мені», — здається, серйозно додав колишній військовий.
 
   
Ми сподівалися побачити звичайну сіру будівлю середніх розмірів. А це виявилося щось грандіозне. «Щоб обійти всі приміщення, вам чи й стало би дня», — резонно зауважив відставник. Лише самі підвали з незліченними комірками, що дійсно нагадують каземати, здається, не мають кінця-краю. Триповерхова школа (а це не радянські «низькорослі» поверхи) складалася з декількох довгих, з’єднаних між собою будинків. Крім того, у комплекс входив великий костел (нині — діюча церква). У фасаді дотепер частково зберігся старовинний годинник. Сам фасад оздоблений ліпниною, що зображає обличчя — молоде і старе (батька й сина, твердить дядя Стьопа) — засновників конвікту. А ще ми побачили фрагментами відкриті потаємні ходи з вузькими гвинтовими сходами, що якимось чином ведуть мало не з-під купола церкви у сусіднє приміщення і вглиб у підвали. «Вони мають продовження підземними тунелями, якими колись можна було вийти звідси ген за межі Хирова», — переконував військовий. Правда, лази ніхто із сучасників не обстежував. А ми, тільки поверхово обстеживши єзуїтський конвікт, просто таки втомилися. Але то було вже четверте відкриття.
 
   
_______________________________
1 Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким місто звільнялося від центральної адміністрації чи влади феодала і створювало місцеве самоврядування.
 
   
2 Спацерувати (галиц.) — прогулюватися, повільно йти.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Отдых в Дубаи (ОАЭ): для знающих толк в отдыхе!
Несмотря на то, что Эмират ОАЭ Дубай всегда был известен своим либерализмом и достаточно религиозной терпимостью, и прибывающим сюда впервые, и постоянно проживающим здесь необходимо всегда помнить о том, что ОАЭ...
Монако. Земля "Роллс-Ройсов"
В Монако сильные мира сего крутят романы, проигрывают бешеные суммы в казино и предаются другим радостям жизни... Пожалуй, в целом княжество Монако напоминает театральную сцену, на которой разворачиваются сразу несколько сюжетов. Один из них уверенно
Датчане и их Дания
Датчане - может быть, один из самых законопослушных народов в мире. Вмешательство полиции в мирную жизнь граждан Дании - явление редкое. Полицейских в Дании датчане уважают и побаиваются.
Кипр. Отдых в Омодосе. Музей деревенского быта у Сократа
В Омодос надо приезжать вечером, когда схлынут толпы туристов, опустеют живописные улочки села. После шумного дня, наполненного разноязыкой речью, суетой и хлопотами, покупками и продажами (другими словами, после встречи с туристами), — село отдыхает
Италия. Немного об итальянцах
В Милане вокруг аэропорта лежали горы серого снега, и над ними висел плотный густой туман. Вылет задержали на полтора часа. Потом самолет стартовал, погрузился в непроницаемую пелену и через десять минут вынырнул из нее. Над облаками торчали сверкающ
Экскурсия в Балаклавскую бухту
В середине пятидесятых годов США и СССР стали раскручивать витки атомной истерии. Несколько раньше Сталин утвердил комплексный план защиты от ядерного оружия основных промышленных и оборонных объектов страны. Летом 1957 года в Балаклаве появились мар