+38 044 270 6044
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Ун — значить добрий. Відвідання Свято-Успенської Унівської Лаври


Публікація розповідає про те, як живуть монахи однієї з найбільших і найдавніших українських обитилей Свято-Успенської Унівської Лаври. Авто намагалася збагнути сенс іночества, а також, що таке студитство, чиїм осередком і є ця Лавра.
 
   
(Матеріал подається в скороченні)
 
   
Вони відрізняються від нас у світосприйнятті, сприйнятті Бога і людей, у побуті, і навіть трохи в мові. Вони не прагнуть публічності, більше того — намагаються уникати її, дещо відгороджуючись від так званого світського життя не лише товстими мурами. І тим не менше, до них приходять, приїздять десятки, а іноді сотні людей на день. Лише з допитливості? Чи все ж таки, аби трохи долучитися до цієї душевної тиші, духовної цілісності, які зазнавали тут численних випробувань, аби знову відновитись і таки вистояти. Адже йдеться про монастир з майже тисячолітньою історією — Свято-Успенську Унівську Лавру. А знаходиться вона на Львівщині, на межі Перемишлянського та Золочівського районів, поблизу села Унів.
 
   
Територія послуху
Нині в монастирі мешкає 35 осіб, зокрема два словаки, литовець, поляк. Це — студитська обитель. Головна серед монастирів цього уставу. Лавра має так звані дочірні монастирі в Україні, Білорусі, Польщі. І саме у Свято-Успенській Лаврі мешкає найвищий духовний наставник монахів-студитів (ігумен) ієромонах Венедикт (Алексій). А ще — це місце масового паломництва. Сюди приходять, щоб поклонитися чудотворній іконі Пресвятої Богородиці, і на монастирське свято — Успення — майдан перед монастирем, не кажучи вже про подвір’я і храм, вщент заповнені віруючими.
 
   
Та у звичайний день тут тихо — якщо на той момент не правиться в церкві, брати зайняті кожен своєю справою. Зокрема, в разі необхідності, провадять екскурсію для туристів. «Гідом» кореспондентам «Карпат» погодився стати чернець отець Макарій. Йому 29 років, з них «12 років поза домом» і дев’ять — в цьому монастирі. Чернецьке життя називає звичним для себе. А воно у студитів досить аскетичне...
 
   
Трудяться унівські монахи й на пасіці, на фермі, на кухні. Самі печуть хліб. У своїх ставках поблизу Лаври розводять рибу. Є в монастирі свічкова майстерня (львівські студити мають й іконописну майстерню). Хтось з братів мусить бути в канцелярії, має роботу на комп’ютері.
 
   
Цікавимось у нашого екскурсовода, чи багато серед монахів людей з вищою освітою. «Так, — відповідає брат Макарій. — Скажімо отець Василій за фахом фізик, отець Олександр закінчив Тернопільський економічний інститут (до речі, одночасно з Віктором Ющенком), брат Веньямин, якщо не помиляюся, вчився у Львівській політехніці». Мають монахи свої вподобання, можна сказати, хобі. Щоправда, цілком сумісні зі служінням Богу. Колишній ігумен монастиря отець Севастьян зібрав колекцію давніх ікон, хрестів та інших старовинних речей. Ця добірка налічує до 2000 експонатів, які, зокрема, виставляються у монастирському музеї. Частину ж зібраних хрестів можна побачити на стінах у подвір’ї монастиря. А експозиція ікон навіть їздить музеями Західної України.
 
   
Звернена поглядом на Схід
Якщо завести з будь-яким ченцем (чи студитом, чи василіанином, православним, греко- чи римо-католиком) бесіду про те, як людина стає монахом, всі відповідатимуть приблизно одне: це покликання. Мотив утечі від соціуму, від особистих проблем виявляється недостатнім. Зазвичай той, хто приходить в монастир з таких міркувань, чернечого життя не витримує.
 
   
Студити дають змогу перевірити себе на «придатність» до чернецтва з допомогою своєрідних щаблів. Перші півроку «кандидат» у монахи є послушником. Він ходить у звичайному одязі, адаптується, виконуючи поради і настанови духовного наставника. Через шість місяців йому дають підрясник, і він проходить перший чернечий постриг (вистригають на голові хрест). У цій іпостасі живе рік. Потім складає три тимчасові обіти: послуху, убожества, чистоти. Такий монах-рясофор три роки живе фактично так, як повноцінний чернець. І лише після цього він здійснює власне постриг, складаючи сім вічних обітів. Відтепер він має право носити мантію. Це — малосхимник. А є ще великосхимники (пострижені у великий ангельський образ). Вони, як на світський погляд, мабуть, наближені до людського ідеалу.
 
   
«Устав стверджує, що …кожен чернець займається якоюсь працею чи ремеслом. При спільній трапезі усі мовчать… Не можна ходити по келіях… Ченці — скромні і покірні. При зустрічі це вони демонструють поклоном зі складеними на грудях руками».
 
   
Ун — значить добрий
Легенда, правда, стосується XV століття, а археологічні розкопки на сусідній з Лаврою Чернечій горі наштовхують на думку, що монастир міг тут бути майже тисячу років тому. І все ж: одного разу славному лицареві Лагодовському, що багато років нездужав на ноги, явилась у сні Матір Божа. Богородиця веліла чоловікові їхати на схід сонця до глибокого яру, де хворий знайде криницю. Він повинен там вмити ноги… Лицар послухався видіння і видужав. Тож дав собі обіцянку звести у цьому місці храм на честь Богородиці. А щоб не загубити місце з криничкою, почепив там на дереві свою гуню (верхній одяг). І от, за переказом, до джерела почали ходити хворі й немічні. А зцілюючись, стали розносити звістку про місце «Унів». А ще слово «ун» зі старослов’янської означає добрий. Що ж до води, в цілющу силу якої вірять і нині, то її в монастирі знайти найпростіше. Біля джерела, над яким встановлена ікона Богородиці, завжди є люди. Моляться, вмиваються, тамують спрагу, набирають воду, щоб узяти із собою. А «славного лицаря Лагодовського» (цей рід опікувався монастирем протягом XV-XVI століть) можна побачити, увійшовши через браму на монастирське подвір’я. Мармуровий, в латах, він тут спить вічним сном на власній надмогильній плиті.
 
   
Але монастирська будівля і храм Успення Пресвятої Богородиці вже стояли тут задовго до появи Лагодовських. Історики твердять, що у XIV столітті князь Федір Любартович уже перебудовував монастир і церкву. Відповідно до традицій древніх палестинських лавр, кеновійні (коли монахи живуть спільно, а не самотою) монастирі зводили у вигляді чотирикутника з храмом у центрі.
 
   
…Існує такий стереотип, що монахи, особливо студити, — суворі, замкнуті, нелюдимі. Тим часом, в книжці ієродиякона Мануїла про Унівську Лавру є слова: «…монах — це не той, хто вбив у собі все людське, а хто преображує себе, спрямовуючи у правильне русло все те, чим обдарував його Господь». …І, до речі, ворота до Лаври відкриті не лише для кандидатів у ченці, зрештою, тут нема прохідної, де питають про віроприналежність гостя. Унівська Лавра, зберігаючи вірність досить суворому Студійському уставу, одночасно є відкрита для світу. Ну, хіба що в келію вас не пустять.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Культура Иордании. Традиции Иордании. Кухня Иордании
В Иордании вы не услышите традиционной арабской музыки, но встретите интересный гибрид арабского пения с западными оркестрами и национальными инструментами. Бедуины же привержены своим национальным традициям. Еще можно встретить певцов, монотонно ска
Свадебные путешествия и прочие излишества
Продолжая богатеть, наши граждане стараются себя не ограничивать в отдыхе. Тур отрасль процветает. Особенно пышен цвет у так называемых туров для влюбленных – за приличные деньги выезжаете парой за рубеж и там играете веселую свадьбу.
Кенгуру. По имени «Я не понимаю»
Когда европейцы впервые увидели этих удивительных животных, они спросили у аборигенов, что это такое. Один из них ответил: "Кенгуру", что на языке местного племени означало "я не понимаю". Члены экспедиции капитана Кука, в свою очередь, не знали тузе
Рига хочет стать Меккой туризма. И не только в масштабах Латвии
Для Риги и для Латвии в целом туристический бизнес важен и нужен предельно. Наверное, в ближайшем будущем он не достигнет таких высот, как транзит или банковское дело, но стремиться будет.
Кухня Франции: искусство приготовления омлета
Омлет, одно из излюбленных блюд французской кухни, необычайно популярен в Альпах. В каждой области есть своя "фирменная" разновидность омлета: в Приморских Альпах можно попробовать омлет с сыром, с ветчиной или с помидорами, в департаменте Рона-Альпы
Карпатська передріздвяна символіка
У передріздвяний Святвечір, шостого січня, згідно з повір'ями, мало не кожна річ у домі має символічне значення. Окрасою і одним з важливих символів карпатської оселі у період традиційних зимових свят завжди був сніп жита чи пшениці — Дідух (Дідо, Ді