+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Мандри по Карпатам. Підбираємо похід на свій смак


Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки.
 
   
Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
 
   
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.
 
   
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
 
   
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).
 
   
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
 
   
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.
 
   
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
 
   
Синячка. Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
 
   
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти кілометрів тягнеться лівим берегом цієї річки, в напрямку проти течії. На самому початку мандрівки ви проходите повз вольєри з майже ручними оленями і кумедними кабанчиками. Детально описувати маршрут нема сенсу — на ньому є достатньо маркерів та інших вказівників. Діставшись Переслопа, ви побачите анахронізм радянської доби, сріблясто-червону металеву конструкцію, що возвеличує «капеесес», та напіврозвалену дерев’яну будку, коло якої можна вибрати місце для стоянки. З перевалу розходяться три дороги: прямо — до річки Зелениця, вздовж якої добротною (для Карпат) автодорогою можна дістатися в село Зелена; наліво стежка веде через урочище Буковець на хребет Явірник; направо, в північному напрямку, — дорога на Синячку. Ви побачите гору з полонини Щівка (тут понад 60 років тому вели запеклі бої партизани Ковпака). Аби дістатися вершини, слід обігнути гору з південного заходу — виходите на відкриту місцевість, де за кількасот метрів розташовані вагончики і техніка нафтовиків. Кам’яниста стежка на вершину — справа вгору. Про ту, що веде направо вниз, — згодом.
 
    
Варіант В
Є щонайменше два аргументи за те, аби йти до Синячки з Дори. Один з них знайдете прямо на вершині. На цій горі відбуваються місійні богослужіння монастиря святого Іллі, що знаходиться в Дорі. (Ілля вважається повелителем грому, а відтак туристам доконче рекомендується дружити з цим святим; мешканці Дори вважають Синячку своєю). Інший аргумент — стартуючи з Дори, ви, скоріш за все, проходитимете повз Білий Камінь (інша назва Пірс-Дора, 961,5 метра), 29-метрової висоти суцільну скелю, місце паломництва скелелазів (вони тут здебільшого тренуються) та численних туристів, включно з «матрацниками».
 
   
Від залізничної станції Дора, перейшовши колію, рухаєтесь сільською дорогою повз церкву та кладовище, за яким повертаєте вправо, на північ, попри сінокоси, далі лівіше, через галявини та мішаний ліс. Від залізничної станції до скелі приблизно три кілометри. Довкола є місця для стоянок — зліва від дороги, метрів за чотириста перед Білим Каменем б’є джерело. Окремі ділянки маршруту характерні крутими підйомами. Без досвідченого інструктора не варто пробувати піднятися на скелю (з півдня вона прямовисна, якраз тут вправляються спортсмени, а з північного боку можуть спробувати сили любителі). Завше слід пам’ятати, що спускатися важче, тобто страшніше, ніж підніматися. Вами може цілком оволодіти, цитуємо Ільфа з Петровим, «нудотний жах», як отцем Феодором, котрий, вкравши в Остапа Бендера шмат ковбаси, видерся на прямовисну скелю, а потім своїм виттям заглушував шум Терека.
 
   
Обігнувши з півдня Білий Камінь, приблизно через три з половиною кілометри виходимо до нафтовидобувних машин. Після них за найближчим поворотом вліво відкривається панорама Синячки та двох невисоких хребтів, які тягнуться на північ. До підніжжя гори ще понад три кілометри. Доведеться траверсом обійти невисокий, але стрімкий пагорб, второваною дорогою підійти до підніжжя Синячки, і тепер уже з півночі підійти до того ж місця, з якого починався підйом на вершину у варіанті А. Зрозуміло, що то за стежка направо?
 
   
Варіант С
З Делятина до Синячки дорога найдовша, але нескладна. Її варто обрати хоча б задля спортивного інтере­су: пройти маршрут Делятин-Синячка-Дора мішаною групою (з жінками та дітьми) не довше як за сім годин, включно з перепочинками та обідом. Інша перевага цього маршруту — він цілком підходить для велосипедної мандрівки.
 
   
Стартуємо в Делятині метрів за триста південніше залізничного вокзалу . Дорогою з твердим покриттям вибираємось до невеликого глиняного кар’єру. Повз нього на захід ґрунтова дорога виводить до мішаного лісу. Тривалий пологий підйом тягнеться приблизно чотири кілометри. Виходимо до розвилки. Перед нами — поросла чагарниками, малиною та ожиною колишня вирубка. Внизу, на північному заході, видно наземні споруди військового містечка. Це — колишній секретний об’єкт міністерства оборони СРСР, де, кажуть, цілі ешелони заходили під землю. У поштовій адресі містечка вказувалося місто Москва, а діти військовослужбовців нібито вчилися у московській школі № 148. Зараз об’єкт належить українському військовому відомству, пропозиції перетворити його в туристичний заклад досі відхилялися. Дорога вправо веде в Делятин до річки Перемиська, вліво — виводить на полонину, звідки приблизно півтора кілометра до згаданих нафтових свердловин. До речі, хребтом на цю полонину зі сходу виходить дорога від Білого Каменя. Подальша частина маршруту відома — торованою дорогою рухаємось на південний захід до Синячки.
 
   
Велосипедистам краще податися повз базу нафтовиків до річки Зелениця і виїхати в Зеленій. Для піших є інший маршрут.
 
   
Без варіантів. Повернення (D)
Підйом на Синячку займе хвилин 20. Помилувавшись з кам’янистої вершини навколишніми пейзажами та постоявши коло місійного хреста, сходимо у південно-східному напрямку до полонини Щівка. Приблизно кілометр рухаємось на схід, а потім беремо вправо та виходимо на вкритий лісом хребет Чорногориця. У Дору йти кілометрів сім. Десь при середині дороги справа відкривається панорама Яремчі, видно й Маковицю. Сходити в містечко повз численні садиби з огорожами не надто зручно. Обираємо стежку направо, в Дору. Попереду — доволі стрімкий спуск листяним лісом, але стежка чітка. За яких півгодини — ми в селі перед містком через річку Кам’янка. До залізничної станції сто метрів. Вклалися у сім годин?
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Очарование Венгрии... Шарм Будапешта...
О жемчужине Дуная - серокаменном красавце и гордеце Будапеште - разговор особый. Сегодня наш путь - по переливающемуся разными красками ожерелью красочных мадьярских городков.
Тайский массаж. Массаж от доктора Живаго
Тайскому массажу в ХХ веке не повезло. Жгучее любопытство к восточной и экстремальной экзотике многочисленного приезжего люда породило у люда местного и весьма предприимчивого желание побольше заработать. При наличии такого желания очень логичной ока
Италия и итальянцы: две страсти и отдых по жизни
Итальянцы любят посидеть в ресторанах, поговорить за жизнь, пройтись по улицам. Но больше всего любят футбол. Там настоящий культ футбола – каждая домохозяйка знает всех местных футболистов и в лицо
Жан Франсуа Галло де Лаперуз и Австралия
Недалеко от Сиднея на побережье, в районе Ботани-бей, стоит высокая каменная стела. Ее возвели в честь великого французского мореплавателя Жана Франсуа Галло де Лаперуза. Но какая связь между ним и Австралией? Дело в том, что после отплытия Лаперуза
Туры на Кубу: Куба раскрывает объятия
Долгие годы Республика Куба существовала отдельно от остального мира. Лакомые для многих богачей и памятные по дореволюционным временам пляжи Кубы и Варадеро оставались неприступными даже перед очень большими деньгами.
Ах, карнавал в Рио! Ах, Рио-карнавал! (Про туры в Бразилию)
Знойным тропическим полднем я изнывал от жары у себя дома на улице Санта-Клара в районе Копакабана в Рио-де Жанейро. И тут под окнами появился пикап