+38 067 384 3950
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Вирушаємо в Івано-Франківськ: палац Потоцьких


Практично в самому центрі Івано-Франківська — для орієнтації скажемо, що зліва від монстра-будівлі держадміністрації — знаходиться територія, обгороджена цегляним муром. Ця стіна фрагментами є автентично фортечною, себто походить із XVII століття. Щоправда, йдеться лише про використання старого каменю при пізнішій перебудові. А за стіною — палац Потоцьких. Втім, так називати комплекс споруд за муром теж можна лише з певною натяжкою. Чотири століття жвавого урбаністичного життя пройшлися цією територією і кількаразово трансформували будинки згідно з вимогами часу. Про це місце можна би писати товстенні наукові праці, не кажучи вже про захоплюючі історичні романи з інтригами, зворушливими історіями кохання, пристрастями, породженими галицьким патріотизмом, польським гонором, австро-угорською шляхетністю, російським нахрапом.
 
   
ґРезиденція засновників
Отже, орієнтовно в році тисяча шістсот сімдесят якомусь (Галичина тоді входила до складу Речі Посполитої) «краківський каштелян і польський коронний гетьман» Андрій Потоцький звів тут будинок для себе й родини. А позаяк рід магнатів Потоцьких на той момент був одним з найзаможніших і найшанованіших у Польщі, а Андрій — син Ревери, першого відомого нам власника міста між двома Бистрицями* — мав відповідні амбіції, то й, очевидно, побудувався відповідно. Принаймні гість міста, довірений дворянин польського короля Речі Посполитої Яна ІІІ Франциск Далейрак наприкінці століття побачив Станиславів ось таким: «Має він величний палац, збудований гарно й декоративно з каменю. Ринок, доми, мешканці й арсенал відзначаються над всі інші міста Руси... Роблячи висновок з одягу чоловіків і жінок, не менше також з частих ярмарків, які щодо багатства й різноманітності товарів не поступалися ярмаркам у Львові та Варшаві, можна б назвати Станиславів серцем королівства, хоч його околиця зовсім знищена». Це мало не все, що відомо українським дослідникам про вигляд резиденції засновників станиславівської фортеці. Більше знають про самих засновників.
 
   
До речі, про засновництво. Тутешні краєзнавці пропонують версію, що це місто з майже триста п'ятдесятилітньою історією заснував великий коронний гетьман Ревера Потоцький. Це він, титан Ревера, згідно з легендою, йшов за плугом, окреслюючи територію. Легенда ж опирається на ідею утопіста Кампанелли. Франсуа Корасіні, виконуючи замовлення Потоцького, спроектував фортецю-місто згідно з концепцією послідовника Кампанелли П'єтро Скамоцці. В ній місто-Сонце є самодостатнім, самоврядним і оборонно досконалим в нових мілітарних умовах. Воно оточене фортецею чіткої геометричної форми. І все в її межах знаходиться доцільно і чітко на своїх місцях.
 
   
Так і у Корасіні. В центрі міста квадрат Ринкової площі, чотири сторони якої орієнтовані на сторони світу. Саме осердя — ратуша-магістрат. Отже, громадське правління має визначальну роль. В чотирьох кутах середмістя розташовані церкви, костьоли і божниці, що свідчить про рівноправність різних громад (польської, української, вірменської, іудейської). Дещо збоку середмістя звели резиденцію Потоцьких. Тож структура міста-фортеці в основі своїй була демократичною.
 
   
Не зовсім «земне» і походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з іменем внука Ревери, сина Андрія Потоцького — Станіслава. Інші кажуть — завелика честь для юнака. А йдеться про святого Станіслава Костку, дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п’ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. Однак повернемося у наш палац.
 
   
Високі гості
Навіть за тієї умови, що Потоцькі — нащадки Ревери — мали у власності колосальні землі (той же Андрій володів майже всім Покуттям з Галичиною), часто вони воліли жити тут, у своїй резиденції в Станиславові. В її ж покоях приймали високих гостей. Документи свідчать про те, що сюди приїздив великий коронний маршалок польських військ Ян Собєський, котрий незадовго після цього став королем.
 
   
В 20-х роках XVIII століття дружина гетьмана Пилипа Орлика (творця першої української енциклопедії) Анна знайшла прихисток у єзуїтів Станиславова й, очевидно, якийсь час перебувала в палаці..
 
   
Очевидно, навалу різного панства пережив палац у 1751 році, коли помер його власник Юзеф (той з Потоцьких, за якого місто зазнало найбільшого у польський період піднесення). Адже похорон був фантастично помпезний. Івано-франківський краєзнавець Володимир Полєк опублікував такі дані щодо цієї оказії: на похорон з’їхалися «10 єпископів, 60 каноніків, 1705 ксьондзів» (десь же це духовенство розмістилося на ночівлю). Тільки на один поминальний обід для гостей пішло «20 бочок угорського вина, 11 бочок бургундського, шампанського і рейнського». Похорон, за словами дослідника, тривав чотири дні, а найзавзятіші гості затрималися в замку на три місяці.
 
   
У 1783 році до міста прибув австрійський імператор Йосиф ІІ. З такої нагоди в місто знову ж таки з’їхалася численна родина Потоцьких. Цісаря, зрозуміло, приймали «на замку».
 
   
Кінець ХVIII століття для Станиславова є початком австрійського періоду (до Австрії Галичина перейшла у 1772 році). Останній власник палацу Прот Потоцький, кажуть, втратив маєток через ризиковані фінансові операції. Втім, з огляду на зміну влади на цих теренах, палац так чи інакше мусив перейти в інші руки. Австрійці облаштували на території палацу військовий шпиталь.
 
  
Один з найдавніших в Європі
Лікарня для цивільних у Станиславові з’явилася через півсотні років після цього шпиталю. Зазвичай лікаря викликали додому. Він казав, як зарадити хворому. А вже доглядали його або рідні, або прислуга.
 
   
Незаможних людей лікували лише при церквах. Як пояснює краєзнавець Леонід Орел, приблизно триста років тому шпитальництво в місті започаткували отці єзуїти. «В будинку біля колегіати у двох кімнатах перебували хворі з убогих верств населення. В кімнаті навпроти — монах-аптекар. Єзуїти були одними з найкращих лікарів». А кошти на все це давав священик — чи не найбагатша людина в місті. Повноцінна медична установа, хоч і тільки для військових, виникла власне в палаці Потоцьких. І був це один з перших військових шпиталів у Європі. Зрозуміло, що замок не міг відповідати новим функціям. Австрійці почали перебудову. Хотілося б вірити, що бодай поважні ворота зі скульптурами-лицарями відкривають нам шлях у часи засновництва цього міста. На жаль, як зауважують фахівці, мілітарні фігури на брамі — достатньо типові для австрійської військової архітектури XIX століття. Втім, чому на жаль? Просто це інший період, інший пласт культури. До нього ж, очевидно, належать і найстаріші на території палацу будівлі. А от підвали одного з медичних корпусів, що притулився до муру на оборонних валах, безперечно є колишніми фортечними казематами. Спостережливий архітектор впізнає стару кам’яну кладку...
 
   
Початок нової історії?
З приходом радянської влади «об’єкт» не змінив спеціалізації. Тут розташувався «івано-франковський гарнізонний госпіталь». В ньому військові лікарі «лагодили» солдатиків та офіцерів ще донедавна. Не минуло й півроку, як вони покинули цю територію. У палацу з’явилися нові власники (на даний момент право власності ділять місцева обласна влада та приватний бізнес). Про попередніх господарів не важко здогадатися, якщо поблукати «замком». На горищі ні-ні та й хрусне під ногою шприц (скляний, себто ще радянський). З колишніх палат не вивітрився дух карболки. В актовому залі зі стін не злізла фарба патріотичного багряного кольору, а підлога встелена пожовклими газетами «Слава Родины». В одному з приміщень припадає пилом декілька «фуражок» і стосик табличок з написом «МАЙНО ІІ КАТЕГОРІЇ. Білизна натільна» (українською — відносно свіжі). Усе це вже ознаки минулого.
 
   
Між іншим, минуле палацу мало-мало відоме. Воно, можливо, зберігається десь у польських, австрійських архівах. З українськими складніше. Дослідники висувають версії, припущення. Але щодо більшості сторінок історії палацу — нема й цього. Немає навіть приблизного «портрету» резиденції Потоцьких. Є надія, що новим господарям буде цікаво довідатися, як тут ґаздували їх попередники. Якщо довідаються — хай поділяться з громадою.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Кипр: флора и фауна
Кипр - это богатейшая флора и фауна, разнообразие морской жизни... Многие растения и травы, растущие на Кипре в естественных условиях, обладают медицинскими свойствами, и в былые времена использовались жителями деревень для приготовления универсальны
Туризм с целью познать кухни разных стран
Туризм с целью узнать кухни разных стран - это туризм для гурманов. Конечно, мы едим, чтобы жить, а не наоборот. Но все же, нельзя не признать тот факт, что хорошая еда - одно из удовольствий, дарованных нам жизнью.
История Уругвая
Коренными жителями Уругвая были индейцы Чарруа - племя охотников-собирателей, которые не признавали пришельцев. Они убили исследователя Хуана Диаса де Солиса и большинство людей из его экспедиции, когда столкнулись с испанцами в 1516 году. К 17 веку
Паломничество на Святую Землю в свете обстановки в Израиле
Когда наша немногочисленная группа прибыла в одну из гостиниц Иерусалима, нас неприятно удивила тишина в вестибюле. Прежде чем выдать нам электронные карточки, которые исполняют роль ключей от номеров, портье долго и мучительно разыскивал заявку от м
История Португалии. По улицам Лиссабона
По легенде Лиссабон основан самим Одиссеем. Навстречу великим приключениям уходили из столицы Португалии, некогда могущественной морской державы, и каравеллы Васко да Гама, Бартоломео Диаша. А 250 лет тому назад, 1 ноября 1755 года, самую западную ев
Отдых на Фиджи. Личный опыт
Не думаю, что многим соотечесвенникам довелось побывать в этом тропическом островном государстве, т.к. традиционным этот одтых даже для европейцев не назовешь: слишком далеко (более 25 часов только в самолетах), слишком экзотично, да и не дешево.