+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Гірські маршрути для екстремалів. А є в них сенс?


Є туристи, які відмовляються ходити у горах топтаними стежками. На їх думку, це надто просто і дуже вже нецікаво, особливо після того, як один раз тією стежиною колись пройшов. «Магелани» нестримно прагнуть маленьких відкриттів — нових і нових проходів, нових і нових відчуттів та випробувань своїх можливостей. І з кожним наступним походом таким людям стає мало навіть того, що продираються крізь чагарники, блукають, пруть догори, зсуваються донизу, грузнуть по пояс у снігових заметах, натрапляють на звірину, падають до холодних потоків. Вони ускладнюють собі життя ще більше, наприклад, беручи у гори велосипед.
 
   
Далі піде матеріал не для необдуманого наслідування. Будь-яка спроба відтворення чогось подібного сповнена достатньо високого ризику для життя. Автор знімає із себе відповідальність за наслідки практичного використання подальшої інформації.
 
   
Отже, із села Луги Рахівського району прокладено кілька маршрутів: на Говерлу та на Піп Іван Чорногірський. Обидва шляхи тягнуться довгою ходженою гірською дорогою до верхніх полонин із гуцульськими колибами, сходячись у стежину перед самим штурмом вершин. Обидва маршрути не дуже популярні, оскільки основна маса відвідувачів Говерли та Попа Івана добираються туди з протилежних боків: урочища Заросляк, сіл Лазещина, Дземброня, Шибени або по Чорногірському хребті. Ми ж поведемо мову про те, як воно вийшло мандрувати із села Лугів та вилізти на озері Бербенескул, що посередині Чорногірського хребта.
 
   
Надворі початок червня. Такий собі молодий та міцний екстремал із ровером (Романтик гірських походів, або просто Роман, Ромко, Ромек, кому як подобається) доїхав потягом Івано-Франківськ—Рахів до кінцевої станції десь біля восьмої години ранку і помчав у бік села Богдан, а далі — до Лугів. План мандрівки був не надто складний — на Піп Іван та назад донизу. Тою дорогою він ще не ходив, напевно, тому розпитував про шлях у кожного зустрічного гуцула. Ніби все робив, як треба, от тільки в якийсь момент підвела інтуїція, а в інший — узяла гору над глуздом цікавість. Про зраду інтуїції — зарано звернув до лісу на тракторну дорогу. Про цікавість — не повернув вчасно назад, навіть коли стало ясно, що це не те, про що говорили гуцули. Таке трапляється досить часто з надто цікавими туристами. «А що це за гора (полонина, ліс, стежка...)?». «А куди можна вийти цими «городами»?» З такими запитаннями важко боротися, і тоді торуєш вибраний шлях, аби побачити, що там попереду.
 
   
За кілька годин Ромко з велосипедом подолав достатньо підйомів, щоб вимордуватися, та дістався до невеличкої полонини. Деколи такого не надибаєш, мандруючи і три, і п’ять днів. Блаженна тиша, самотність, зелень, хатина і вода. Саме так Ромко часто уявляв собі щастя, але цього разу воно трапилося надто рано. Треба йти далі, точніше, тиснути на педалі. Півгодини вузькою стежкою вниз із полонини — і маєш дозу вражень. Якби велосипед трохи кращий, то враження були би ще яскравіші. Але скоро стежина розчинилася у потіку. А Ромко став губитися у думках та у просторі, бо, на лихо собі, злегковажив і не взяв компаса. Попереду видніють якісь горби. Які? Те, що він іде не на Піп Іван, зрозумів ще біля колиби на полонині. Звідтіля було добре видно весь Чорногірський хребет. Роману важко бути внизу, понад усе він любить дивитися на все зверху… Від потоку велосипед на Ромкових плечах рухається серед урвищем чагарників. Тут у нього виникає ідея таки спробувати побачити світ згори. Але тій ідеї не судилося втілитися. Велосипед зачепився за гілля кущів і потягнув донизу. Ромко преться далі, але врешті знесилюється… І ось велосипед лежить у потоці, Роман сидить на камінні і шепоче «Отче наш». А битий шлях назад навряд чи коротший за той, що попереду. Отже, треба йти вперед. Але як? Лише б вилізти на хребет, а там — можна й на ровері. Дасть Бог, на хребті трапляться люди і при потребі поможуть. Хребет уже видно, але, ой, як нелегко до нього сунеться. Ромко знову з велосипедом на плечах (не дивлячись на нестрімкий підйом, деколи легше нести, аніж пхати). Після того падіння до потоку він не перестає подумки молитися. За таких обставин присутність поруч когось ще, як ніколи, відчутна. Хочеться, щоб то був «Отець наш».
 
   
Далеко по обіді вони з ровером довжелезним звором натужно добираються до озера Бербенескул, де зустрічають групу поляків. Поляки вражені, але Роману якось не до того. Він, не затриманий більше, ніж на півгодини, своїм невеликим успіхом, намагається штурмувати хребет. У нього небагато часу для завершення маршруту. У нього у наплічнику лише компактний спальник та згущівка, бутерброди вже давно у шлунку.
 
   
На хребті Ромка спіткало розчарування. На ровері тут не поїдеш, хіба подекуди. Планів на ночівлю не було і немає взагалі. Тому він чимдуж прискорив штовхання велосипеда у напрямку Говерли.
 
   
Величезним сніговим заметом (залишки снігу на високогірних хребтах — явище звичне) Роман спускається до озера Несамовите, пригальмовуючи велосипедом. Туристи біля озера не відводять очей від цікавого видовища. Тепер можливі два шляхи до урочища Заросляк, куди вирішив прямувати Ромко. Зазвичай простіший з них — нижньою дорогою — у цю пору таким не є. Дорога залита талими водами, рухатись нею майже неможливо. Інший шлях — угору. Роман випиває горнятко чаю та лізе далі на хребет — у нього божевільні сподівання таки встигнути на вечірній чи нічний потяг до Івано-Франківська. В сутінках він спускається з хребта біля Говерли старою занедбаною стежиною у напрямку до метеостанції Пожижевська. «Наступного дня випадкові туристи там же знаходять велосипед і тіло бідного Ромка…» Жарт!
 
   
Хоча все було дуже близько до такого фіналу. Там на спуску — знову купа білих снігових плям, по яких не втримаєшся, щоб не з’їхати. Схили ж стрімкі та не передбачувані і впираються у пасмо альпійки чи інших чагарників. Саме там мав би ночувати Ромко. На щастя йому в сутінках вдалося спуститися до метеостанції, де, геть знесилений, він залишився на ніч. Наступного ранку легким накатом велосипед провіз Романа до Ворохти. Переважаючі схили на дорозі додали насолоди від руху. Потяг Рахів—Івано-Франківськ був заключним етапом мандрів. Чотири години у ньому дозволили неквапливо поміркувати про звершене...
 
   
На перший погляд здається суцільним божевіллям — тягати за собою велосипед у такий спосіб. Але з іншого боку...
 
   
Загальна протяжність маршруту за картою становить приблизно 80 кілометрів. Ділянка Рахів — Богдан складає 15 кілометрів, Богдан — Луги — 15 кілометрів, польова дорога за Луги — 5 кілометрів, метеостанція Пожижевська — Ворохта — 25 кілометрів. Разом буде 60. Цей шлях можна подолати на велосипеді десь за години чотири. Всю решта частину маршруту по гірській місцевості — 20 кілометрів — велосипед то штовхаєш, то несеш, плюс кілометрів п’ять — виключно тарабаниш його на собі. Такі мандри важко назвати велотуризмом. І екстремального даунхілу (катання вниз з гори) тут небагато. Зате видно, що у такий спосіб за один день такий собі міцний та впертий Романтик здатен подолати практично сотню кілометрів. Це дуже важливо для людей з доброю фізичною кондицією (якщо є велике бажання мандрувати і мінімум на це часу). І велосипед — гальмо на гірських бездоріжжях — перетворюється у потужне прискорення на бодай трохи придатній до їзди стежині. Навіть за найприскіпливішої критики у таких мандрах можна побачити долю сенсу, а це непогане підґрунтя для експерименту.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Алкогольные традиции в Голландии, во Франции, в Чехии...
Посчитайте, сколько раз, приехав в чужую страну или просто на отдых подальше от дома, вы хотели найти подходящую выпивку. Когда пытались заказать что-то знакомое, то вкус разительно отличался от того, что было дома...
Как празднуют Новый Год в США, в Голландии, в Испании
Наверное, так, как в Украине, Новый год больше не празднуют нигде в мире. Во многих странах Новый Год просто не замечают, не то что празднуют. А в Рождество все сидят по домам или разъезжаются по провинциям к своим бабушкам и дедушкам. Да, конечно, о
Тур в Бразилию: на бразильское пиво, на Октоберфест за экватором
В Бразилии отмечается собственный Oktoberfest, уступающий по размаху и фантазии разве что бразильскому карнавалу и оригинальному празднику с тем же сезонным названием, который мюнхенцы с баварским постоянством отмечают последние 150 лет
Туры в Таллинн. А далеко ли до Таллинна?
Съездил на пеpвые майские в Таллинн и спешу выpазить свои впечатления по этому поводу. До Таллинна - не далеко, и не доpого. В Таллинне не был я лет 15, с тех поp гоpод изменился только в лучшую стоpону.
Латвия. Литва. Эстония. Особенности балтийской кухни
Несмотря на то, что балтийские страны соседствуют друг с другом, их обычаи и, в том числе, кухня, сильно отличаются друг от друга.
Чешская литература: Чапек, Кафка, Кундера и Вацлав Гавел
Вацлав Гавел является одной из самых ярких личностей современной политической и культурной жизни, для многих он – символ перемен в Восточной Европе. Прежде чем выйти на исторические подмостки в роли главы государства, Гавел как писатель и драматург д