Книга жалоб и предложений
 
 
+38 044 270 6044
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Забуті туристичні місця України. Подорож у Червоноград на Тернопільщині


Кажуть, що на карті не лишилось білих плям, і відчути себе першовідкривачем вже майже неможливо. Це не зовсім так. Замість нерозвіданих територій на мапі, зокрема України, з'явилося багато забутих місць. Про одну таку «пропажу» на Тернопільщині і піде мова: про Червоноград*. Дехто надає перевагу назві Червоногород. Дискутувати з приводу правильного варіанту, мабуть, не варто, оскільки населений пункт не позначений на жодній з карт, навіть на кілометрівці. А проте, саме сюди щороку приїздять з різних куточків країни й закордону тисячі туристів та відпочиваючих. Багато туристичних фірм включають до своїх турів відвідання замкових руїн та найвищого у рівнинній частині України 16-метрового Джуринського водоспаду. Хто був — дорогу сюди не забуде. А от знайти це місце самостійно нелегко.
 
   
*Не слід плутати з шахтарським містом Червоноград, що на Львівщині.
 
   
Княжий замок
Дізнатися про історію Червонограду нам може допомогти стаття з відомої польської енциклопедії «Slownik Geograficzny» за 1880 рік. Спочатку — статистичні дані: населення 465 чоловік, греко-католицька парафія, діють ґуральня та водяний млин. А далі в солідному виданні помилка, яка до наших часів обросла легендами та теоріями. Багряно-гранітні ґрунти кратеру, в якому лежало місто, зачарували польських істориків своїм насиченим незвичним кольором. На їхню думку, термін «Червона Русь» (так називали за Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої землі на сході сучасної Польщі) походить від червоних подільських пісковиків. Елегантна версія про те, що сама земля дала назву краю, однак, не підтверджується українськими вченими. Вони виводять етимологію терміну від легендарного міста Червен, яке лежало далеко на захід від подільського Червонограду.
І автори «Словника Географічного», і відомі українські історики Михайло Грушевський та Іван Крип'якевич посилаються на літописи ІХ?сто­річчя. Там є свідчення про існування на південно-західному Поділлі «Червоного городу». А тамтешній замок давні літописці називають «castrum rubricum» (червоний замок — авт.). Князі Київської Русі сперечалися та билися за нього ще до татаро-монгольської навали 1240 року.
 
   
Через століття після степовиків у долину Дністра приходять великі князі литовські. Ольгерд завдає татарам нищівного удару на річці Синюсі і приблизно у 1313 році дарує Поділля своїм небожам, трьом братам Корятовичам. Вони укріплюють замок, а ще зводять тут перший кляштор (монастир) для місіонерів-домініканів.
 
   
Король Ягайло у 1395 році вогнем та мечем міняє «прописку» замку — віднині ці землі належать Польщі. Червоноградські господарі змінюють один одного: юний Спитко з Мельштина, його молода вдова, бунтівний князь Свидригайло, Великий князь Вітольд...
 
   
У 1434 році Червоноград отримує статус королівського міста, а через 14 років — магдебурзьке право. Розвиваються торгівля та ремесла, а невдовзі у місто повертаються домінікани. На початку ХVІІ сторіччя русинські магнати Даниловичі, нові власники цих земель, замість дерев'яної фортеці зводять тут оточений валами мурований замок. А у 1615 році й ченці-домінікани справляють новосілля: поруч постає величний костел, збудований на кошти побожного подружжя Лісецьких.
 
   
Турецьке ярмо (1621-1672 роки) не сприяло розвитку княжого міста, і коли яничари покинули цей край, замість Червоногороду існувало лише маленьке сільце. Жителі покинули захоплений Портою край та не поспішали повертатися.
 
   
Сільський палац
Сухі рядки енциклопедичної статті перетворюються на справжню поему в прозі, коли мова заходить про мальовничість місцевого замку та водоспаду. Проте в ній немає пояснення, яким чином войовнича твердиня перетворилася на затишний маєток.
 
   
Ці дані знаходимо у багатотомному польському бібліографічному раритеті «Польські садиби» Романа Афтаназі, відомого дослідника маєтків у Польщі та на теренах, що колись входили до Речі Посполитої. Одна з його книг присвячена подільським палацам — як тим, котрі збереглися, так і знищеним часом або людьми. Саме з неї можна дізнатися, що у 1778 році Червоноград переходить до князя Кароля Понінського. У 1820 році князь на мурах напіврозваленої часом та війнами старої твердині зводить розкішний замок-палац. Його син Калікст продовжує справу батька. Цей момент увіковічнено на гравюрі Антонія Лянге: від фортечних башт не лишилося й сліду, видно лише палац та кляштор.
 
   
Важко впізнати замок, що пережив не одну турецьку навалу. Тепер це будівля з новомодними кам'яними терасами, літніми салонами, балконами та балюстрадами. Кімнати умебльовані скромно, але елегантно, про що свідчить єдина (!) збережена світлина салону палацу. Всюди панує ампір.
 
   
Широкі сходи ведуть від парадного входу повз клумби до прикрашеного фонтанами італійського парку. Навіть там, серед тополь, акацій та дубів, чути бурхливу мову водоспаду на річечці Джурин. Легенда каже, що русло потоку колись змінили підступні турки, аби прискорити капітуляцію оборонців фортеці.
 
   
Поруч із замком — костел Вознесіння Діви. Інтер'єр храму прикрашають старі фрески, пам'ятні таблиці ще з 1618 року та портрет такого собі Антонія Хржановського, на кошти якого була зроблена прибудова до костелу.
 
   
Щоби увіковічнити пам'ять про предків, господарі зводять сімейний мавзолей на горі, сусідній із замковою. Гелена Понінська, безутішна у своєму горі мати, що втратила сина та доньку, встановлює в мавзолеї надгробок, виконаний геніальним данцем Бертелем Торвальдсеном. Вони зустрілися у 1835 році в Римі. І тоді володарка Червонограду замовила митцю барельєф на знак пам'яті про дітей. Торвальдсен працював над своїм шедевром сім років. Еліта Польщі мала змогу оцінити працю майстра — перш ніж зайняти своє місце в мавзолеї, надгробок протягом року виставлявся у Варшаві. (Сьогодні ця робота зберігається у Львівській картинній галереї і їй нічого не загрожує. Чого не скажеш про родинну усипальницю власників замку, яка нині знаходиться в жахливому стані: уламки колон біля входу, розорені склепи, обдерті стіни).
 
   
У 1846 році княгиня Гелена, що вирішила присвятити себе благодійництву, відкриває у Червонограді монастир Сестер Милосердя, які займалися вихованням сиріт та опікою над хворими. А її маєток, що замріяно спочивав у затишку під охороною високих червоних скель та прадавніх лісів, видання тих часів визнали наймальовничішим серед усіх сільських садиб Польщі.
 
   
Остання з власників резиденції над Джурином, княгиня Марія Любомирська, старалася підтримувати замок у належному стані. Та хіба змогла б одна жінка протистояти арміям Першої світової, які проходили по цих теренах, не шкодуючи на своїй дорозі нічого?
 
   
Зникнення самого поселення — сумний наслідок подій 60-літньої давності. Жорстоке ХХ сторіччя зіткнуло у незбагненній ненависті два народи, що століттями жили пліч-о-пліч у цьому придністровському краї. Історія україно-польського протистояння часів другої світової війни й досі болісно відлунює в душах тисяч людей в обох державах. На півдні Тернопільщини внаслідок тих трагічних подій зникло з поверхні землі не одне поселення. Пішли у небуття «осади» польських колоністів Костюшківки, Бартошівки, Якубівки. Старші люди пам'ятають про події у Скородинцях, Полівцях, Росохачі, Ягільниці.
 
   
Саме в той час (лютий 1945 року) було знищено польське село Червоноград, яке пізніше зникло і з географічних карт.
 
   
Ченці — туристи: сумна нічия
Не перше десятиліття функціонує біля самісіньких замкових стін дитячий табір «Ромашка». У 2003 році поруч з'явилися ченці Української автокефальної православної церкви — будується чоловічий монастир. Незграбний барак під сяючим на сонці дахом з бляхи виглядає серед руїн чужорідним тілом. Підходи до башт стереже дерев'яний хрест.
 
   
Сторонніх тут не люблять. Особливо ревні ченці завзято проганяють з костелу допитливих, не забуваючи, однак, ставити біля храму скриньку на пожертви. Тріщини, що вкривають стіни башт, загрожують завалити уламками туристів, котрі приїздять сюди «на шашлики», та озброєних лопатами «Індіанів Джонсів», які не полишають спроб щось відрити у підземеллях костелу.
 
   
У радянський період важкий підйом від руїн не завадив одному з голів колгоспу села Ниркова наказати збудувати свинарник з палацового каміння.
 
  
По суботах та неділях кілька кілометрів дороги-узвозу до залишків замку куряться пилом: машини їдуть одна за одною. Тернопільські, хмельницькі, франківські, київські, чернівецькі номери. Далі — розкладання палатки, «незабутній» похід на пошуки старого графського туалету, що зберігся в одній з башт, затоварення у кіоску біля табірних воріт... А гори сміття, які залишаються тут після вихідних, прибирати немає кому.
 
   
Якщо вже зараз не почати бити на сполох, то через кілька років на цьому місці залишиться лише купа каміння і великий смітник. А могла би бути чудова рекреаційна зона, що приносила б серйозні гроші. На ці кошти можна відновити замок і зробити сучасний туристичний комплекс. Треба тільки почати...
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Экскурсия по Дублину: отдых в Дублине на 300%
Дублин. Город молодой, динамичный и открытый для иностранцев. Предлагаем вашему вниманию экскурсию по Дублину, дабы вы знали, что делать с отдыхом в Дублине, если вас в этот Дублин занесет на отдых!
Туры на Новый Год за рубеж. Заграница ждет!
Начнем, пожалуй, с гостеприимного и солнечного Египта. Это наиболее посещаемая и самая открытая для наших соотечественников страна Ближнего Востока, находящаяся всего в 3-х часах самолетом от Киева. Если Вы путешествуете организованной группой, то ви
Тур в Иорданию: туриста в Иордании обижать никому не позволено, даже королю
На самом деле Иордания оказалась и такой, и не такой. Иордания - это действительно Ближний Восток, а значит, о политике местные жители могут говорить часами. Причем если высказываешь им точку зрения, отличную от их собственной, не злятся, но смотрят
Куба: остров свободы и любви
Куба, страна сигар, рома, сахарного тростника, блестящих боксеров и бейсболистов, Куба, страна неувядаемого Фиделя, «коня», как его с восхищением величают в народе, того самого любимца женщин мира 60-х
Зимові свята у Карпатах
«Вдосвіта треба встати, з трьох непочатих криниць води наносити, в миску налити, гілку сухого любистку туди покласти, а ще васильку та три листки м'яти додати, полотном накрити й до вечора лишити, — повчала мене бабуня, пораючись біля старої печі. —
Навіщо їхати далеко? Біля нас так багато цікавого: поїздка в Монастириськ
Часом навіть дивно, як багато всього ми знаємо. Знаємо, як правильно курити кальян, як танцювати танець живота, їсти паличками, драпірувати індійське сарі... Стільки цікавого можемо розповісти одне одному про бушменів, мексиканців, чукчів, папуасів.