+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Подорож у Нижній Березів з Іваном Малковичем


Понад десять років тому Іван Малкович заснував нині найвідоміше в Україні видавництво дитячої літератури «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Тепер цього чоловіка незмінно асоціюють з красивими, добрими книжками для тих, кому «від 2 до 102». (Такий віковий читацький діапазон визначають видавці для своєї продукції). Словом, Іван Малкович — киянин, директор великого видавництва, автор чотирьох поетичних збірок, перекладач дитячих віршів з російської, польської, популярна у журналістів всіх видів ЗМІ особа. Але час від часу пан Іван покидає мегаполіс і приїжджає у рідне «райське місце» — в село на Косівщині (Івано-Франківська область) Нижній Березів. У Карпатах сказали б, що пан Малкович — «березун».
 
   
- Про березунів ходять «легенди», наче це народ непомірно запальний, аби не сказати агресивний, дуже амбітний, охочий до бійки, часом навіть з кровопусканням... Але як же ж так? Хіба може отакий березун робити дитячі книжки?
- Це хіба про мешканців Баня-Березова кажуть, ніби вони розбишаки і забіяки... Але це спочатку Березів був один. Потім він розділився на Долішній і Горішній. А в минулому столітті постало аж чотири Березови. Я з найнижчого — Нижнього Березова, а тут з ХІV століття живе шляхта. І мирнішого села в наших околицях я не знаю. Якісь спотворені у вас чутки.
 
   
Ще 1486 року 26 березівських родів було обілітовано на шляхетство. Серед них — Арсеничі і Малковичі. А це мамине й татове прізвища. В нашому селі завжди шанували освіту, культуру. У 1880 році тут збудували «Рідну школу» (українську — авт.). На той час була у нас і польська школа. Діяв костьол з «вірганом» — тобто органом. В Нижньому Березові бувало багато відомих людей — представників української інтелігенції. Зокрема, Іван Франко, Богдан Ігор-Антонич.
 
   
- Березів — це Косівщина, тобто Гуцульщина. Отже, ви гуцул?
- Ні, березуни — не гуцули. Є така наукова монографія К.Кузича «Березівські бояри на тлі історії України». Тобто існує версія, що у ХІІ столітті на цих землях жили білі хорвати. З цього приводу, звичайно, можна сперечатися. Але тутешні прізвища Малкович, Арсенич, Фіцич, Урбанович, Куничич, Кузич, Симчич про щось таки свідчать... До речі, й говірка тут інакша, ніж у сусідньому гуцульському Космачі.
 
   
- А що то за історія з приїздом у ваше село Франка?
- Жив у Березові такий Кирило Ґеник (згодом з двома побратимами — «березівська трійця» — емігрував до Канади, де створив першу читальню «Просвіти»). То саме до нього приїздив Франко. А було так, що в Коломиї письменника заарештували, запакували до буцегарні. Тоді Кирило Ґеник відправив по нього чоловіка з підводою. До речі, прізвище того чоловіка було Арсенич, і він є далеким прародичем моєї мами. Пізніше Франко писав у своїх спогадах, що Арсенич врятував його від голодної смерті...
 
   
- Тепер ви й сам відома людина. З Києва до Березова далеко. Часто буваєте вдома?
- Часто. Оце днями теж планую поїхати. Слава Богу, живі батьки, сестра, а я маю там власний будинок. Щоправда, будували його довго-довго — почав ще студентом, закінчив два роки тому. Якби не мама, я б узагалі цим не займався. Все сперечався з нею — нащо, мовляв, воно мені потрібно. Але в часи, коли починали будівництво, цегла і все решта були досить дешеві... Одне слово, мама мене переконала. Тепер їздимо туди з дружиною, дітьми — там одне з найкращих місць на землі. Бували у мене люди, що бачили світу, і вони відзначають, що «місцерозташування» мого родинного обійстя — одне з найкращих.
 
   
- У нас журнал туристичний. То я просто мушу вас запитати, чи ходите в гори?
- Ходимо з Яриною в ліс по гриби. Ми не дуже охочі дертися на вершини. Але у нас є улюблені мальовничі місця, як-от гора Няджин неподалік села. Якщо на неї вийти, відкривається прекрасний краєвид. Ми водимо туди всіх своїх гостей.
 
   
- А ваші діти (сучасні столичні діти, звичні до комп’ютера, всіх благ цивілізації) охоче їдуть в Березів?
- Чому ж ні? В Березові гарно, простір, воля. Саме подвір’я на два гектари. Через нього тече струмок. Молодший син, третьокласник, гасає по дворі, скільки хоче. Це не Київ, де саму дитину не відпустиш, де за нею увесь час потрібне око. А у мого старшого — випускника — в Березові багато друзів.
 
   
- Весілля з Яриною «грали» теж в селі?
- І в Києві, і там. На весілля прийшло 550 чоловік: березунів, киян, львів’ян, франківців... Багато з них на сьогоднішній день стали знаменитостями — Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Василь Неборак, Тарас Мельничук, Неоніла Стефурак.... Ночували наші гості по всьому селу. Грали нам місцеві гарні вусаті музики, танцювали на «площадках».
 
   
- Ви могли б придумати казку про Березів?
- Навіщо придумувати, він і є — сама казка. Часом мені пригадується один епізод з мого березівського життя, епізод — праобраз раю. Якось одного суботнього надвечір’я поблизу хати накосив я трави для худібки. Трава гарна, соковита, саме припала вечірньою росою... Косив не багато, тож і не дуже втомився. Втомився приємно. Згріб я траву — залишилося тільки вивезти — і сів собі на терасі. А саме в ту хвилю на хаті сиділо три лелеки. Сиджу — чую, як десь недалечко грають весільні музики — мою улюблену березівську музику, діти бавляться — долинає їхній щебіт. Від хати батьків ідуть дружина з сестрою. Батьки живі... А я сиджу собі під своїм будинком, на якому сидять лелеки. Що тут скажеш — рай… Намагаюся насолоджуватися такими хвилинами — знаю, що вони не вічні.
 
   
- Березів уплинув на ваше рішення заснувати дитяче видавництво?
- Все можна якось пов’язати. Вплинув, мабуть, і Березів, і батьки... Мій тато і тепер пише гуморески. Мушу сказати, в Березові його як поета знають краще, ніж мене. Його вірші такі собі прості, народні, а гуморески дуже смішні. Тато раніше любив грати п’єси у самодіяльному театрі. І я малим теж. Пам’ятаю, ми самі ставили вистави.
 
   
А ще я в шкільні роки організував хор. Був у ньому диригентом (це десь в 10-11 років), співав той хор пісні на мої тексти й музику. Я ж учився в музичній школі, а згодом закінчив Івано-Франківське музучилище як скрипаль. До речі, дружина у мене теж скрипалька. Тепер ми з нею і дітьми — сімейний ансамбль. А ще я й донині люблю ходити в Меланку. Якось ми «застукали» під березівською хатою чужу Меланку. І навіть билися...
 
   
- А кажете, «нижні» березуни мирні...
- Так я ж бився крашанками!
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Русские в Египте! Русские в Турции! Русские идут!
«Раньше нам и так хватало проблем. Теперь у нас русские еще и лежаки отбирают. На побережьях Турции и Египта началось новое противостояние культур: между Дирком и Дмитрием, Натальей и Николь».
Египет: море, солнце и полный драйв
Поездка в Египет мне досталась бесплатно и была как нельзя кстати, поскольку Киев как место обитания на тот момент не просто надоело, но начала конкретно депрессовать. То, что за три дня до отъезда недалеко от Дахаба (пункта моего назначения)
Париж от кутюр. Мир высокой моды в Париже
Вы проводите уик-энд в столице моды с погружением в атмосферу изыска. Тратите уйму денег. А потом о вас говорят: "Так входят настоящие миллионерши!" Что, добились желаемого? "Да и Киеве появилось много дорогих магазинов!" - радуются отечественные мод
Приемлемые туры в летний сезон: Черногория, Польша, Венгрия, страны Прибалтики,- все плюсы
Турция, Испания, Египет, Италия, Греция - туристические агентства настаивают на том, что за пределами этих стран летом нет ничего более важного и приятного. Страны и в самом деле прекрасные. Но, пожалуй, что менее всего во второй половине июля и в ав
Экскурсия по Бахчисараю. Экскурсия к Успенскому монастырю
После прогулки по Бахчисараю и Ханскому дворцу можно сесть на маршрутку и доехать до конечной остановки - "Успенский монастырь". Или можно пешком пройти от Ханского дворца по каньону около 2 км до монастыря. По пути можно посетить музей Исмаила-Бея Г
Парапланеризм і дельтапланеризм в Україні
Чому люди не літають?.. Це Чехов таке казав. Видно, він і не літав. А в Івано-Франківську назбирається десяток-другий вар'ятів (диваків), які повзають (печерами — і це у них називається спелеологією), лазять скелями (це, як розумієте, альпінізм), ход