+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Як живуть жителі гір цілий рік? Гірське життя


Усе, що в справжніх горах не є зимою, — а це скороминущий період десь від половини квітня до половини жовтня — є підготовкою до неї. Подібно праведникові, який усе життя готується до смерті, відмовляючись від спокус та радощів молодості, горянин увесь цей час готується до зими. У літню спеку, коли міліарди людей зосереджені виключно на тому, куди б від неї сховатись, і гадки не мають про зиму, горянин не покладає рук: збирає гриби і ягоди, заготовляє дрова, косить траву, готуючи сіно для своєї худоби. Бо якщо він і залежить у цьому світі від когось, то лише від Бога й від худоби — без її допомоги сім’ї не перезимувати. Тому корова на Гуцульщині — усе ще не просто тварина, це — годувальниця, яку досі шанують і доглядають мало не як члена родини і дуже бояться втратити.
 
   
Гірське життя чесне, в ньому немає найменшого відтінку паразитування. У своєму виживанні годі покладатись на здобутки цивілізації, це виживання треба круглорічно забезпечити собі самому. Садити овочі й фрукти та доглядати худобу, щоби не померти з голоду, заготовляти дрова, щоби не замерзнути, носити воду для усіх хатніх потреб, а взимку часто й для худоби. Мабуть, завдяки саме цьому досвіду я не маю схильності обурено обговорювати підвищення цін на комунальні послуги, а на ринку ніколи не торгуюся із селянками, які продають власну городину чи молочні продукти.
 
   
Не так давно в горах ще треба було прясти вовну й обробляти льон для того, щоби виготовити собі одяг — моя бабця до початку 90-х років XX століття носила виключно домоткані сорочки й запаски, думаю, дехто носить їх досі. У ранні сімдесяті мама ще купувала «нафту» (так у горах називали гас) для ламп, які моїм ровесникам-негорянам відомі хіба що з фільмів або музеїв. Але про музейні експонати в гірському побуті можна було б писати окремо, як і про зимові дитячі розваги, що лише на перший погляд мало відрізняються від дитячих розваг у місті чи на рівнині, про особливості заготівлі дров чи кагатування овочів та фруктів, про зимові прання й купелі та про багато іншої всячини, з якої складається це терпке гірське життя.
 
   
Дрова часто пиляють вручну, сухих є менше, ніж сирих, тому, розпалюючи ватру, треба наколоти трісок або запастись старими газетами. Зимового ранку у вихололій за майже безкінечну ніч зазвичай дерев’яній хаті зуб на зуб не попадає. Але про спокусу пролежати під ліжником до весни ідеться хіба у випадку, якщо ви вже встигли спробувати іншого, комфортного життя, — у свідомості справжніх горян таким спокусам місця просто немає. Треба йти годувати й напувати худобу, а вже потому готувати й собі сніданок, частина якого служитиме обідом, звичайно ж, холодним, бо розпалювати вогонь до вечора вже більше ніхто не буде. Паралельно треба будити й виряджати до школи дітей, якщо вони є, а вони здебільшого є.
 
   
Зимові дні в горах ще коротші, ніж деінде. Жінки заповнюють їх в’язанням, вишиванням, ткацтвом, упорядкуванням одягу, пранням, прибиранням у стайні чи хліві, якщо це друга половина зими — здобуванням сіна, якого худобі часто не вистачає, перенесенням овочів із кагата у звільнений підвал (який називається просто «єма», тобто яма) і подібними речами. О п’ятій темніє, час починати «кутатися» — хто гадає, що це слово означає дуже тепло вдягатися, той дуже помиляється, бо так у нас називають порання худоби. Приготування й споживання вечері відбувається, як правило, уже після кутання.
 
   
Сучасні зимові вечори у горах коротші, ніж ті, які я пам’ятаю — зараз існує телевізор, якщо його нема у тебе вдома — можна йти дивитися до сусідів, це нормально. Зрештою, є «Київстар» із пільговими тарифами і, сидячи після кутання на теплій печі, можна комусь подзвонити. Якщо ти ще молодий-нежонатий, можна темними холодними горами іти на танці — відстань у десять кілометрів долається завиграшки, навіть у люті морози.
 
   
У дні святкові, — а таких у горах більше, ніж у будь-якому іншому місці (своєрідна компенсація за тяжкі будні) — ходять у гості до родичів, сусідів і, звичайно ж, п’ють, іноді немилосердно. Чим це може закінчуватися, неважко здогадатися, бо, на жаль, п’янство — один із потужних чинників, що об’єднують Україну. Однак під час зимового посту і Різдвяних свят більшість чоловіків-горян здатні на абстиненцію, що робить їм честь і не позбавляє зимові свята, які тривають третину зими, незрівнянної магії. Різдво — окраса гірської зими; червона низка колядників, розсипана у сліпучих снігах, монотонна коляда у супроводі хрипкої гірської скрипки — за це горам багато чого пробачаєш.
 
   
Недавно мені спало на думку, що я дуже мляво відчуваю плин часу, майже не усвідомлюючи й не боячись його проминання. Секрет, мабуть, в тім, що я горянка, а в горах, як відомо, час плине значно повільніше, ніж будь-де. Мій внутрішній годинник досі наведений на гірський час. За ті п’ятнадцять років, які я провела там від народження, довкола мало що мінялось, хіба що підростали дерева й діти, помирали тварини й люди, але основне, на чому щоденно зупинялось око, залишалося незмінним, навіюючи ілюзію, що так буде завжди, налаштовуючи свідомість на незмінну вічність. Ті ж хати, ті ж гори, точнісінько така ж, як і десять років тому, дорога.
 
   
Два з половиною кілометри засніженої, розбитої тракторними гусеницями дороги — щоденний шлях до школи — протягом восьми років також залишався незмінним. Та і після двадцяти років — лише одна сумна зміна: в моєму дитинстві обабіч ріс густий ліс, якого зараз майже не залишилось. Але нові покоління школярів з нашого присілка так само долають цей воістину нелегкий шлях до знань. Особливо нелегкий він узимку. У вибоїнах на дорозі з осені залишилась вода, вона покрита льодом, який при трохи м’якшій температурі провалюється під твоїми ногами, і ти замочуєш ноги, а вже залежно від рівня своєї учнівської сумлінності продовжуєш шлях, а потім сушиш ноги біля грубки в класі або, приховуючи радість від того, що все так добре вийшло, вертаєшся додому.
 
   
Й досі іноді, коли лід під ногами виявляється вже надто тонким, і ти провалюєшся, дуже хочеться повернутись у холодну гірську зиму, в дитинство, додому.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Что такое талассотерапия?
«Море смывает все болезни». Это выражение приписывают Гиппократу. Великий целитель рекомендовал морские купания всем, но в первую очередь – представительницам прекрасного пола. Дабы те стали еще краше...
Сентябрь в стране пирамид. В Египте…
А может, рвануть в Египет – и именно в сентябре, а не зимой, как это у нас принято!? На соотечественников в Египте ни в Хургаде, ни тем более в Шарм эль Шейхе на каждом шагу натыкаться не будете
Мексика: земля священного орла
В Мексике вас ждут древние пирамиды, первоклассные курорты и знаменитая текила. Мексика удивительна. В ней есть всё или почти всё, чем разнообразна Земля: знойные пустыни, заснеженные вулканы, поросшие соснами и кактусами горы, тропические джунгли. Р
Отдых в Словении
Перспективы словенского направления в турфирмах оценивают неоднозначно. Одни пророчат курортам Словении большое будущее, объясняя это все возрастающей популярностью Адриатики вообще
Курорты в Бельгии. Отдых в Бельгии
Поздней осенью на севере Европы холодно. Редкие лужи на улицах по утрам покрываются корочкой льда. Купаться в Северном море или в каком-нибудь сельском пруде могут разве что "моржи". Но в поисках тепла и солнца россиянам не обязательно лететь в тропи
Туры в Израиль
Итак, начинается ваш тур в Израиль. В первый день Вы прибывает в главный аэропорт Израиля Бен Гурион. Экскурсии начинаются с Иерусалима. Вы знакомитесь с местами о которых слышали давно , но пока не имели возможности увидеть.