+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Знаменитості Буковини: Володимир Івасюк, Іван Миколайчук та Назарій Яремчук


Майже п’ять років тому директор меморіального музею Володимира Івасюка в Чернівцях Парасковія Нечаєва організувала дослідницьку експедицію. Вона поклала початок новому туристичному маршруту «Шляхами Буковинської трійці».Йдеться про композитора Володимира Івасюка, співака Назарія Яремчука та актора і режисера Івана Миколайчука. Усі вони народилися і росли на Буковині.
 
   
У родини Івасюків
Починати варто з Чернівців, з музею Володимира Івасюка. По-перше, він — із розряду справді домашніх. Тут вас зустрінуть як гостей дому, а не відвідувачів музею, розкажуть багато нового, навіть якщо ви думали, що знаєте про Івасюка все. Адже в його житті, а надто смерті, залишилося чимало таємниць. Покажуть кабінет Володимирового батька — письменника Михайла Івасюка — і розкажуть, з якою пошаною в родині ставилися до цієї кімнатки. «Турбувати батька, коли він працює, — було суворим табу, — розповідає сестра Володимира, доцент Чернівецького національного університету Оксана Івасюк. — А працював він від світанку до пізнього вечора». Пані Оксана не господиня і не співробітниця музею. Однак навідується у свій колишній дім, у помешкання, де росла, де була першим слухачем братових творів, де гостювали видатні люди, наприклад, письменниця Ірина Вільде. Цей візит задокументував Володимир своїм любительським фотоапаратом. Знімки вийшли дуже вдалі — живі, теплі. Їх вам покажуть у музеї, як і малюнки Івасюка — він був талановитим в усьому. Тут можна доторкнутися до клавіш роялю, за яким працював композитор, познайомитися з його скрипкою. І якщо вас такі речі не лякають, то просіть показати куртку, в якій загинув Івасюк, — вона багато про що скаже.
 
   
Далі маршрут пролягає на північний захід Буковини — до районного містечка Кіцмань. Тут Володимир Івасюк народився. Будь-хто з місцевих жителів підкаже вам дорогу до хатинки, де минуло його дитинство. А якщо пощастить натрапити на старожила, то можна почути і кілька цікавих історій про видатну родину. Зрештою, виявиться, що це ще й якийсь далекий родич Івасюків. До речі, кіцманчани пишаються також своєю сучасною популярною землячкою Ані Лорак. Кажуть, вона народилася в тій самій хаті, що й Володимир Івасюк. Там і зараз мешкають родичі Кароліни Куєк (справжнє ім’я співачки). Музею з цієї хати поки що не роблять. Зате у місцевому краєзнавчому є експозиція, присвячена видатним землякам — Володимирові Івасюку та Іванові Миколайчуку, який також народився на Кіцманщині, в селі Чортория. Неподалік — пам’ятник Івасюкові, біля підніжжя якого завжди є квіти.
 
   
Чому Миколайчука «записують» у гуцули
Відтак із Кіцманя вирушаєте у напрямку Карпат, до Вижницького району. А дорогою робите ще дві зупинки на Кіцманщині. Перша — село Брусниця. Ця назва відома хворим із проблемами опорно-рухового апарату, адже тут розташований досить відомий санаторій. Втім, непогано оснащена здравниця практично перестала функціонувати. Схоже, що Брусниці залишається одна слава — тут навчався Іван Миколайчук. Він щодня ходив у сусіднє село до школи, бо у рідній Чорториї була лише початкова. У Брусницькій школі гіпсовий Миколайчук зустріне вас вже у фойє. А відтак — справжній музей: фотоматеріали, документи, спогади. Втім, немає конкретної парти, за якою сидів легендарний земляк, бо коли Іванко ходив до школи, цього приміщення не було й у проекті. Він навчався у «старій» школі, розташованій за кілька десятків метрів від сучасного корпусу. Та будівля дуже гарна, дерев’яна, зараз у доброму стані, і вам її охоче покажуть. Екскурсоводами у Брусниці залюбки стануть самі педагоги. Чимало з них або вчилися разом із Іваном Івасюком, або знали його, або принаймні зустрічалися.
 
   
Наступна зупинка — рідне село Миколайчука Чортория. Місця тут казкові. Хоча до гір іще досить далеко і довкола рівна, як стіл, земля, однак рельєф самого села такий, що воно нагадує Карпати в мініатюрі. Можливо, тому Миколайчука часто помилково «записують» у гуцули. Хтось побачив кадри, відзняті в Чорториї, а там — гори горами. Сам Іван казав, що тут найкраще місце на землі. В око впадає і садиба Миколайчуків. Ще рік тому біля хати-музею гостей зустрічала мати Івана Миколайчука Катерина. Але тепер її не стало, і це місце втратило частину своїх чар. Втім, домашній музей не залишився без нагляду. Адже є ще восьмеро братів і сестер Івана. Дехто з них мешкає тут, у Чорториї, зокрема і в новому домі. Це протиставлення — «новий-старий» — мало певний трагічний сенс у житті Миколайчука. Свого часу він допоміг родині збудувати біля старої дерев’яної хатки сучасне просторе житло, але благав родичів (тоді уже хворий) у жодному разі не руйнувати стару хату. Та на сімейній раді було прийняте інше рішення: «халупа» надто вже не пасувала до презентабельного нового великого будинку, і її розібрали.
 
   
- Коли Іван дізнався, що хати немає, він плакав, як дитина, — розповідає вдова актора співачка Марія Миколайчук. — Сказав: «Усе, тепер моє життя закінчилося...». Він був уже зовсім хворим, з дому не виходив, майже не вставав. І попросив мене тоді: «Поїдь у село. Але швидко повернися — літаком до Чернівців і назад — і подивися моїми очима, як там без хати…».
 
   
Хату, без якої не зміг жити Іван, відновили вже після його смерті, щоб облаштувати музей-садибу. Зробили не з розрахунку не те, що тут будуть жити, а у певній мірі як декорацію. Попри це під «декорацією» восени сушать справжню кукурудзу. А в чималому саду дозрівають справжні червоні яблука. На пагорбі посеред саду — кілька берізок, які Іван посадив до 29-річчя дружини. Вона тоді саме була на гастролях у Франції, а він мучився думками, чим би здивувати кохану. Під березами — простий дерев’яний стіл із лавицями, на яких сиділи зовсім не прості люди української культури: Сергій Параджанов, Роман Балаян, Борислав Брондуков, Іван Гаврилюк, Лесь Сердюк. Сиділи і співали мало не до світанку. А обійстя Миколайчуків велике, до хати досить далеко, тож спати родині не заважали.
 
   
Коли вже попрощаєтеся з музеєм Миколайчука — не поспішайте залишати Чорторию. Тут є ще одне цікаве для туристів місце, до якого взимку — спражнє паломництво. Це таке собі Лебедине озеро. Гаряче джерело не дає замерзнути одному з місцевих озер, і його полюбили як місце для зимівлі «залітні» лебеді. Минулої зими прилетіло їх туди не менше сотні, чимало — з кільцями на лапках, за якими орнітологи дізналися, що серед птахів є навіть іноземці з Польщі. Якщо ж мандруватимете іншої пори, однаково побачите цих красивих птахів, бо кілька пар постійно мешкають на водоймі.
 
   
Музей, якого немає
Від Чорториї вже зовсім не далеко до містечка Вижниці. Тут є сенс знайти собі ночівлю. Завдання не буде складним, але не варто розраховувати на європейський сервіс і комфорт. Таке якщо і трапляється, то хіба за солідні гроші. Вижниця — мала батьківщина народного артиста України Назарія Яремчука. В одному з тутешніх навчальних закладів — школі-інтернаті, де він учився, — також створено невеличкий, але з любов’ю облаштований музей. Школа носить його ім’я і має мистецький ухил. До речі, варто зайти ще й у музей місцевого коледжу прикладного мистецтва.
 
   
Головний же пункт призначення у Вижниці — рідна хата Яремчука. Вона розташована в селі Рівня (адміністративно належить до Вижниці). Дорогу вкаже кожен, і пішки дійти від центру Вижниці — не проблема. Можна зупинитися на базі «Черемош» — це зовсім під боком. «Дійдете до магазину, а хата навпроти», — пояснюватимуть вам. Річ у тім, що музей не фігурує в жодному офіційному путівнику по Буковині. Власне, його взагалі не існує на папері. Це просто дім, у якому живе сестра покійного співака Катерина з її дорогоцінними спогадами про колись велику родину. Катерина займає одну кімнату, спогади — всі решту. Голос Назарія зазвичай зустрічає гостей на порозі: із записів, увімкнених на старому, але хорошому магнітофоні, починає свою екскурсію господиня. Ось перша «сцена» маленького Назарчика — майданчик біля сходів на горище, ось велика кімната, де він виступав уже по-справжньому, перед гостями, які приходили на храмове свято до батька, дяка місцевої церкви. У цій же кімнаті — галерея родинних портретів. Між Назарієвими батьками було 25 років різниці. Мати — красуня, артистка самодіяльного театру — вийшла заміж за вдівця з трьома дітьми. І один із його синів через усе життя проніс затаєне кохання до мачухи. Зізнався у цьому рідним лише після її смерті.
 
   
У кухні — ще одне пам’ятне місце — піч, на якій любив грітися Назарій. Позаторік її оновили, переклали. Тоді ж Катерині наснилися обидва покійні брати — молодший Назарій та старший Богдан. Вони зайшли до кухні, оглянули нову піч, і Богдан запропонував вилізти погрітися. А Назарій лише всміхався і мовчав. Він завжди мовчить у її снах. Лише раз заговорив, коли прохав не віддавати хату чужим людям. Тоді обласна влада переконувала Катерину продати хату під музей. Вона вагалася, але той сон сприйняла дуже серйозно і категорично відмовила. Тепер не шкодує, бо не вірить, що хтось чужий міг би стільки розповісти людям про улюбленого молодшого брата, котрому вона замінила рано померлу маму.
 
   
Тут народилася «Червона рута»
Із привітної Вижниці рушаємо далі в гори, в село Розтоки Путильського району. Із цим казковим куточком певною мірою пов’язана вся «трійця», але найперше — Іван Миколайчук. Тут знімалася відома кінострічка «Білий птах з чорною ознакою». Натуру вибрав саме Миколайчук, а доля звела його з Розтоками ще у дитинстві.
 
   
Дванадцятирічним хлопцем він підробляв на сплаві лісу в горах. І якось його разом зі старшими товаришами «прибило» до Розток. Довелося шукати тут ночівлі. Одна місцева родина прийняла їх так гарно, що тієї гостинності Миколайчук не забув, навіть уже ставши видатним артистом. Майже щоліта Іван і Марія приїжджали відпочивати саме в це село. Що ж до фільму, то про зйомки тут розповідають легенди. До речі, то був кінодебют молодого Богдана Ступки. Він і зараз зі сміхом згадує, як кіногрупа по-доброму збиткувалася з нього. Приміром, сказали, що в одному з епізодів він має стрибати з урвища.
 
   
Миколайчук же з Розтоками ще й поріднився — сюди вийшла заміж його наймолодша та найулюбленіша сестра Іванка. Вона і зараз мешкає тут із родиною — по чоловікові її прізвище Матіос. В Розтоках мало не всі Матіоси. Саме звідси походить і відома українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії Марія Матіос.
 
   
Згідно із сільськими переказами, в цьому селі народилася безсмертна «Червона рута» — найзнаменитіша пісня Володимира Івасюка. Тут він записував фольклор і почув від однієї гуцулки легенду про чарівну квітку. Для Івасюка Розтоки також були «коханням на все життя». Сюди він приїздив із друзями на відпочинок, тут знімалися музичні фільми (фактично кліпи, хоч такого слова тоді не знали) на його пісні. Володимира в селі також чудово пам’ятають.
 
   
Кінцевий пункт маршруту розташований уже за межами Буковини, в Івано-Франківській області, але оминути його неможливо. Адже саме тут, у селі Криворівня Верховинського району, знімали «Тіні забутих предків». Цей фільм визначив усю подальшу творчу долю виконавця головної ролі — Івана Миколайчука. Та і загалом у Криворівню зайвий раз заїхати не зашкодить. Щоби зайти в чудовий музей Франка, згадати і почути про всіх інших видатних людей України, які тут бували, просто посидіти біля Черемоша, слухаючи його гуркотіння.
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Тур по Мадагаскару: свет Рафадзавы
Для пустыни Андруй, на юге острова Мадагаскар, колючки настолько органичны, что шипами здесь ухитрилась обзавестись даже местная разновидность такого нежного растения, как мимоза. А ежи, которых в этих местах множество, кажутся логичным дополнением к
Тунис. Европа по-африкански
Тунис - самая европейская из арабских стран. Бывшая французская колония Тунис нынче почитается европейцами как курорт. Тунис… "Северный берег Африки" - уже в одном этом словосочетании кроется приятная уху загадка. Она имеет прекрасную разгадку
Кипр. Экскурсия по музею национальной борьбы
Покинув музей, я медленно шла по улицам шумного предпраздничного города, вглядывалась в лица прохожих, и думала о том, как много довелось мне сегодня узнать о киприотах, о национальном характере народа и о Кипре 50х годов
Вы купили недвижимость в Монако?
В любом туристическом буклете, описывающем достоинства пребывания в этой крохотной европейской стране, авторы не преминут заметить, что небо над ее территорией целых 300 дней в году остается солнечным. Притом, что на этом мизерном пятачке скапливаютс
Путешествие в Непал: правила поведения в Непале
По религиозным соображениям, непальцы считают любую обувь грязной, поэтому принято разуваться перед входом в жилище
Отдых в Крыму - отдых на любой вкус
Отдых в Ялте - по количеству солнечных дней не уступает Ницце и другим средиземноморским курортам. Мягкий средиземноморский климат этих мест совершенно уникален - лето жаркое, но не изнуряющее, осень теплая, продолжительная, зима короткая и мягкая.