+38 044 270 6044
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ
Активный отдых Отели ТК БУКОВЕЛЬ (SPO)

530

1 дня / 0 ночей

Похід Центральними Горганами - вдалий відпочинок за будь-якої погоди


26 липня група з дев'яти осіб вийшла в похід із наміром пройти за дев'ять днів через найвизначніші вершини Центральних Горганів.
 
   
Однак цей намір не співпав з планами небесної канцелярії.
 
   
Стартувавши із села Максимець, ми сподівалися пройти весь хребет Сивуля (гори Мала Сивуля (1818), Велика Сивуля (1836), Лопушна (1695), Боревка (1596)); піднятися на Ігровець (1804), через гору Висока (1804) зійти в напрямку села Осмолода, обігнувши його з півдня, піднятися на гору Кінь-Грофецький (1553), далі вийти на Грофу (1748), звідти — на Попадю (1741); кордоном Івано-Франківської та Закарпатської областей дійти до підніжжя гори Вишківський Горган (1443). У цьому місці планувалася денна стоянка — на півдні від неї приблизно за півтори години ходу — озеро Синевір. Закінчити похід ми мали на Вишківському (Торунському) перевалі (931), через який пролягає шосе. Протяжність маршруту понад 300 км.
 
   
Проте, з огляду на погодні умови, вдалося пройти трохи більше третини маршруту. Цю прикрість компенсували хіба розкішні грибні страви, приготовані на багатті, та доволі часті зустрічі з такими ж пішими відчайдухами, котрі, незважаючи на негоду, звідкись кудись ішли. До речі, Горганами ходить маса туристів, і українських, і іноземців. Чимало з них стартують з Осмолоди, яка могла б стати повноцінним туристичним центром. Але, на жаль, крім контрольно-пропускного пункту рекреаційної служби ландшафтного заповідника Грофа, неоковирної приватної крамниці та напівзруйнованих гуртожитків лісорубів, ніякої інфраструктури в Осмолоді немає. Останній автобус виїжджає з села о 14:30.
 
   
Горда двогорба
Наш старт, як то буває, був багатообіцяючим, сонячним. За 45 хвилин дісталися від сільської школи до розвилки на краю Максимця, де планували повернути на південний захід і піти вздовж потоку Межигаворський. Але місцеві мешканці порадили траверсом обігнути гору Гавор (1551) з півночі — після повені потічок геть розмив дорогу вліво. Відтак, не надто поспішаючи, із зупинкою на обід група за чотири години вийшла чіткою стежкою до галявини на південному схилі іншої гори — Боярин (або Короткан). Корисна інформація: місцеві мешканці, вказуючи на цю стежку, іноді додають: «Попри старий завод». Ще за часів Австро-Угорщини між Гавором і Боярином на березі невеликої річки Дощина була фабрика з виробництва деревної смоли. Залишки «заводу» збереглися, але їх з траверсної стежки не видно, а от шум річки чути.
 
   
Ми пройшли ще дві години до місця, де просто на стежку б'є джерело. Горда двогорба Сивуля була перед нами. Неподалік джерела розбили табір. Того дня нам зустрілися дві групи туристів з Івано-Франківська та Молдови. А добрий пастух Василь на прізвисько Вовк, колишній боксер, пригостив нас специфічним гуцульським сиром, що називається будз. Розповідав, що «вчився у Києві в спортшколі разом з Віталіком Кличком».
 
   
З півдня сходження на Сивулю починається від розвалин кам'яної будівлі на полонині Рущина. Від стоянки до руїн ідемо повз захоплююче урвище Пекло, від старого чесько-польського прикордонного стовпчика № 18 повертаємо праворуч, на північний захід, до 19-го. Там стежка виводить якраз на полонину. Перепочинок, фото на згадку — і підйом. Перша половина підйому доволі важка, тому на півдорозі наші нав'ючені тіла опускаються на каміння. П'ять хвилин, щоб відхекатись — і вгору. Тим часом вершину Малої Сивулі заволокли хмари. Але підйом пологіший, іти легше. Крізь туман вершина непомітна, а коли несподівано опиняєшся на ній — це тільки підсилює втіху. Підйом зайняв півтори години. Шкода, однак, що через хмари не можемо оглянути величні пейзажі, які відкриваються згори.
 
   
Глухе "у-у-у"
Далі рухаємося хребтом, маючи на меті дістатися якнайближче до Ігровця. Під ногами сипуха або вкрите мохом каміння (мох здебільшого зеленуватий, але буває найрізноманітніших відтінків). Властиво, назва масиву Горгани походить від цього каміння — навалені один на інший великі камені часто бувають нестійкими, хитаються під ногами і «озиваються» своєрідним «горготом».
 
   
Після Великої Сивулі зустрічаємо групу польських туристів. Ідуть без вантажу, попереду неговіркий місцевий провідник. Довідуємося, що група з Гданська, уже кілька днів живуть у приватному секторі в Осмолоді та подорожують радіальними маршрутами. Провідник каже, що одразу за Лопушною є малопрохідна стежка на північ, в бік Ігровця; орієнтир — викладений з каменю стовпчик.
 
   
Приблизно за півтора кілометра після Великої Сивулі є чітка стежка вправо, на захід. Вона веде до бастіонів часів першої світової війни (їх варто оглянути), а далі, огинаючи хребет Сивуля, аж в Осмолоду. Проте від бастіонів ми повернули направо, до Лопушної. Шлях із цієї вершини до гори Боревка майже повністю заріс жерепом. Відтак, після невдалої спроби продертися хребтом, схиляємо у вказаному провідником місці на північ. З хребта чітко проглядається напрямок на Ігровець. Наша мета — полонина Погар біля підніжжя гори. Але щойно група почала спуск крутим, порослим жерепом схилом, насунули хмари, почався дощ. При мінімальній видимості продираємось вниз навмання. Дванадцятирічний Андрій рухається спиною вперед — хапається за гілки альпійської сосни, злегка відштовхується ногами і пролітає на метр-півтора нижче; його часті падіння супроводжуються лише глухим «у-у». Група розтягнулася, час від часу перегукуємось, той, хто йде останнім, періодично повідомляє, що все гаразд. Спуск крізь жереп зайняв хвилин 30, але виснажив добряче. Далі — короткий відтинок шляху лісом. Вже пора шукати місце для ночівлі, але саме припустився дощ, хмари ще більше згустилися. Іван, керівник групи, вирішує йти гірською дорогою вниз у напрямку Старої Гути до першого-ліпшого місця, де можна зупинитися. (Потім довелось повертатися!). Прикра втрата висоти, напівсуха стоянка, де весь наступний день нас поливав дощ — ціла доба пішла намарно.
 
   
Нова хвиля на стінах
Ми вибралися на полонину Погар аж пополудні четвертого дня походу, коли знову заусміхалося сонце. Уже тут довелося вносити зміни в розклад маршруту. Погар став наступним місцем ночівлі. Звідси вирішили по черзі, двома групами піднятися на Ігровець, «поховати» мандрівку до Синевіра, «взяти» Попадю та Грофу і зійти в Осмолоду. Навіть в похмуру погоду підйом на Ігровець приємний і легкий. Полога стежка траверсом веде на вершину. Від Погара швидким темпом зі спорядженням на неї можна вийти за півтори години, підйом без спорядження займе годину і 10 хвилин. А вершина — це велика рівнина, де можна залюбки грати в футбол. От тільки під час нашого сходження Ігровець ховався в тумані...
 
   
Від полонини Погар в бік Осмолоди веде кілька стежок. Наша група обрала шлях на захід, який траверсом огинає Боревку. Пройшовши кілометрів зо два, з приємністю побачили вказівники: «Сивуля», «Ігровець», «Осмолода». Вони нанесені фарбою на камінні або прикріплені у вигляді саморобних табличок до дерев. Очевидно, це робили аматори. До речі, такі ж аматори торік розчистили в жерепах стежки на північному схилі Попаді. Наш шлях пролягав вздовж річки Бистрик до її впадіння в Лімницю, де стоїть добротна цегляна будівля лісництва. У кімнатах — печі, є деякий посуд, сіль, навіть харчі. А на стінах написи — українською, польською, російською (нова хвиля — e-mailи на стінах)... Звідси до Осмолоди уже веде авто-тракторна дорога, яку в кількох місцях перетинають магістральні газопроводи.
 
   
Ніби свято
Аби дістатись до Попаді, нам належало дійти до об'єкта, який, принаймні останніх 80 років, позначають на картах як «різарня». Ша! Нікого тут не ріжуть. Приблизно за 4,5 км від КПП в Осмолоді, справа від дороги, що веде з села на південь, є підсобне господарство лісництва з будинком, у якому ночують лісоруби. Звісно, дерева ріжуть — звідси й назва. На південний захід від різарні вверх проти течії річки Петрос йде дорога протяжністю 7 км (а колись тут функціонувала вузькоколійка). Від кінця цієї дороги розходяться стежки до Петроса (Горганського, 1702), Попаді, Грофи (через полонину Плісце).
 
   
Сонячного надвечір'я 30 липня (за календарем був якраз повний місяць), пройшовши чотири кілометри цією дорогою, ми зупинилися на стоянку. З нагоди дня народження одного з учасників походу керівник групи оголосив про додаткові 50 грам «на брата». На святкову вечерю готували горохову юшку з лисичками, рис з м'ясом і тушкованими грибами. Але вже від дев'ятої вечора чоловіки мусили рятувати багаття від дощу. За чверть до опівночі під зливою четверо чоловіків і одна жінка підняли металеві горнята за здоров'я винуватця «свята». Інші або спали, або не вживали.
 
   
Далі не цікаво — дощ не вщухав кілька днів і другого серпня група повернула додому...
 
   
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Отдых в Индонезии: обзор курортов Индонезии
Курортная Индонезия в нашей стране ассоциируется только с разрекламированным донельзя Бали, куда многие москвичи пару лет назад ездили не реже, чем к себе на дачу. А вместе с тем в этой стране есть и масса других мест, которые в скором времени наверн
История Филиппин
Первые жители Филиппин появились 300 000 лет назад, возможно, переселившись с материка по узкому перешейку, соединявшему Филиппины с материком. Негроиды или аэта появились на Филиппинах 25 000 лет назад. Но они были отброшены несколькими волнами пере
История Японии
Первыми японскими поселенцами были рыбаки, охотники и люди, занимавшиеся собирательством, которые переправлялись по узким полоскам суши из Кореи на запад и из Сибири на север. Есть мнение, что частью этноса японских островов являлись также переплавля
Отдых в Омане: легендарная земля Маган
Оман: немного истории с географией. Далеко не все наши сограждане смогут показать на карте месторасположение Омана. Хотя история Омана насчитывает более 2 тысяч лет.
Туры в Хорватию. Отдых в стране, являющейся гордостью Адриатики
Одно из чистейших мировых морей, Адриатическое, омывает сразу несколько курортных стран: Хорватию, Черногорию, Словению и Италию. Хорваты и черногорцы не без гордости утверждают, что самое чистое Ядранское море (так они именуют Адриатическое) конечно
Пора поступать в вуз зарубежом
Зачастую можно услышать два взаимоисключающих мнения. Одни утверждают, что за границей наши соотечественники, в том числе и студенты, никому не нужны. Другие же, напротив, считают, что Запад