+38 044 270 6044
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ
Поиск тура
Туры в Карпаты!
Активный отдых Отели ТК БУКОВЕЛЬ (SPO)

530

1 дня / 0 ночей

Карпатська трембіта за кордон


Що таке трембіта? Річ ясна, ви знаєте, що таке трембіта. Як приїдете на територію Прикарпаття або Закарпаття, то, ймовірно, наштовхнетесь на однойменні ресторан, кафе або турбазу. Та й зустрічали, мабуть, неодноразово зображення цього інструмента на емблемах, в логотипах — як символ, асоціативний образ гуцулії. А ще, коли б відвідали якийсь фольклорний чи ніби фольклорний фестиваль гуцулів, бойків і т.п., то й неодмінно почули б. У нас на Прикарпатті особливо люблять зустрічати трембітами високих гостей зі столиці.
 
   
А от почути звучання інструмента в органічному для нього середовищі — в його рідних горах, на полонині — навряд чи пощастить. Запитайте тих, хто рік у рік мандрує карпатськими горбами, чи бачили вони там живого трембітара або майстра, що вміє зробити трембіту. Можете і не питати. Не бачили. В бесіді з косівчанином музикантом-духовиком, патріархом прикарпатських фольклорних колективів паном Іваном Зеленчуком підтвердилися наші сумні припущення: аби полічити українських майстрів-трембітарів, вистачить пальців на одній руці. І роблять вони трембіти не для місцевих пастухів та народних музик, а переважно для концертних колективів, професійних музикантів, часто — за кордон.
 
   
Здається, ще трохи — і про первісне призначення інструмента знатимуть лише науковці етномузикознавці. А сотні років тому ця «безотвірна труба, виготовлена поздовжнім розколюванням з модрини чи ялини» (як повідомляє довідкова література) виконувала роль нинішнього телефона. Звук трембіти, — кажуть нам музичні довідники, — чутно на 10 км. Фактично ж він лине з полонини на полонину, з гори на гору, з вершини донизу у карпатське село: Вмер хтось — лунає трембіта тужливо, певною мелодією сповіщає родичів, близьких, односельців (а житла їх розкидані на великій площі, не те, що у «компактних» мешканців рівнин) про біду. Інакше звучать полонинські мелодії. Коли пастухи гнали овець на випас у верхи, то давали знати про це тією ж трембітою і збирали худобу в отару. Трембітали на Різдво і музики-колядники. Мабуть, так зображали горяни глас Ангела Господнього, який сповіщав про народження Христа. Щоправда, ніколи не лунали трембіти з нагоди народження людини, весілля. Голос їх буває сумний, урочистий, але аж ніяк не веселий.
 
   
Кореспондентові пощастило почути звучання інструмента там, де він лунає найкраще — в Карпатах. Все той же пан Іван Зеленчук погодився на роль провідника і показав дорогу до хати відомого майстра музичних інструментів — старого гуцула Михайла Тафійчука. Мешкає той ген за Буковецьким перевалом, у Верховинському районі в селі Буковець. Зрештою, шлях до цієї хати знають, наприклад, колеги естрадної зірки Руслани Лижичко. «Я для Руслани вже вісім трембіт зробив», — поміж іншим прохопився пан Тафійчук.
 
   
Цьому чоловікові за сімдесят. Він не належить до тих гуцулів, що за шкаликом паленки понарозказують купу байок з побрехеньками. Просимо розповісти якусь легенду про трембіту. А майстер у відповідь: «Я не від того. Я вмію робити інструменти і грати на них. Легенди — то ваша, журналістів, справа». Та все ж переказав слова «старих людей»: наче найкраще лунає трембіта з дерева-громовиці. Тобто зі стовбура смереки, в яку вдарила блискавка. І майстер не міг не випробувати давній рецепт. «У нас отут на горбі, недалеко від хати, якраз бив грім у дерево. Зробив я з нього трембіту — одну, другу, ну, і таку зробив, просту: Неправду кажуть», — махає рукою пан Тафійчук.
 
   
Видно, не схильний майстер набивати собі ціну. Мовляв, нічого складного у виготовленні інструменту нема. Але як починає розповідати, виявляється, не так усе просто. Отже, зі стовбура смереки витесують довгу палицю — трембіта може сягати чотири метри. «Спершу патик мусить сохнути. Треба, аби хоть рік постояв». Далі палицю розрізають повздовж і видовбують — «вишкіблюють шкіблем» — в обидвох половинках рівчак. «Трембіта дзвенит дужче, коли має тонкі стінки. Правда, тогди її вломити легше», — розповідає пан Михайло. Тепер для зручності транспортування музикантам роблять розкладні трембіти. «Але вони гірше звучать», — вклинюється в розмову музикант-духовик пан Іван Зеленчук.
 
   
«Аби половинки трембіти трималися між собою, їх стуляють докупи і обкручують берестом», — безоглядно розкриває всю технологію майстер. Найважче, каже він, знайти добру березу з гладкою корою. Не стару і не надто молоду. «Се як з дівкою — і застарої не хочу, і замолода зле: Зараз вам покажу», — і музикант виносить з хати на подвір'я трембіту. Дає журналістові в руки. Інструмент, як на таку довжину (під три метри), дуже легкий. На прохання заграти майстер дещо знічується. Мовляв, старий він, давно не грав, ще й трембіта не змочена. Виявляється, перш ніж грати, в отвір інструмента заливають: Ні, не воду, а горілку або гаряче молоко. Попри «непідготовленість», пан Тафійчук прикладає трембіту до губ. В повітрі повисає «гикаючий» голос полонинської мелодії. Справді, є дуже явна аналогія з голосом людини, що гукає в гірську далеч. Згадується фраза досвідченої працівниці однієї філармонії: «Тепер молоді хлопці так не вміють грати, як то би мало бути. А то й узагалі «трембітають» під фонограму.»
 
   
Тим часом гуцул розповідає, як грають «мерло?ї» — біля тіла померлого. Стають на подвір'ї біля хати, під стіною — збоку, де голова покійного. Грають, наче це померлий видихає душу. Мерлої майстер заграти не захотів. В селі подумають, що, не дай Бог, хто вмер. Отже, тут ще розуміють голос цього інструмента. Не дивно, бо ціла родина Тафійчуків — мешканців Буківця — музиканти. Батько Михайло з трьома синами безліч разів їздив на найкращі фольклорні фестивалі, концерти, має студійні записи, зроблені в Польщі. Там Тафійчуків знають і шанують. До речі, і на інструментах цього майстра грають не лише в Україні. А подивишся на просту хату, невеличку майстерню — і не подумаєш такого.
 
   
На закінчення спілкування журналістка попросила гуцула заспівати якоїсь коломийки про трембіту. «Не будьте омпні (не гнівайтесь — авт.) — за трембіту не знаю: За дівок знаю», — жартує старий. А у відповідь напросилось: за дівок — кожний знає, а за трембіту — оце Ви та ще пару людей на цілі українські Карпати.
 
  
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Отзыв о Таиланде. Впечатления и информация о Таиланде
Рассказ о том, что нужно есть и пить в Таиланде, об отелях в Таиланде, а также о шоппинге, языке и многом другом!
История Португалии
История Португалии начинается с кельтов, которые основали первые поселения на Иберийском полуострове около 7 века до н.э. Вскоре в Португалию стали прибывать финикийцы, греки, римляне и западные готы (вестготы). В 8 веке арабы пересекли Гибралтар
Вид на Индию… сквозь изумруд Гоа
Гоа. Изумрудик, брошенный на побережье Индийского океана. Так пару веков назад заезжий европеец описал португальскую колонию Гоа, сегодня – небольшой индийский штат с приятным теплым (+25°C круглый год) климатом.
Туры в Иорданию: туры в миролюбивое королевство
Я приехала в Иорданию с друзьями, которые знают и любят Иорданию, ездили в Иорданию несколько раз в командировки и теперь превосходно ориентируются на местности.
Мандалай – древняя столица Бирмы
Бирманские короли часто меняли столицы. Считалось, что у каждого города есть своя мера счастья. И, рано или поздно, наступает время, когда судьба перестает благоволить к любому месту. Тогда город лучше покинуть, выстроив новый – счастливый.
Фиджи. Опыт путешественника
Про Фиджи известно, что это тропическое островное государство с вечно улыбающимися, приветливыми местными жителями. Однако их приветливость имеет и оборотную сторону. Изложенные ниже советы могут быть весьма полезны тем, кто собрался в тур на Фиджи.