+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Карпатська трембіта за кордон


Що таке трембіта? Річ ясна, ви знаєте, що таке трембіта. Як приїдете на територію Прикарпаття або Закарпаття, то, ймовірно, наштовхнетесь на однойменні ресторан, кафе або турбазу. Та й зустрічали, мабуть, неодноразово зображення цього інструмента на емблемах, в логотипах — як символ, асоціативний образ гуцулії. А ще, коли б відвідали якийсь фольклорний чи ніби фольклорний фестиваль гуцулів, бойків і т.п., то й неодмінно почули б. У нас на Прикарпатті особливо люблять зустрічати трембітами високих гостей зі столиці.
 
   
А от почути звучання інструмента в органічному для нього середовищі — в його рідних горах, на полонині — навряд чи пощастить. Запитайте тих, хто рік у рік мандрує карпатськими горбами, чи бачили вони там живого трембітара або майстра, що вміє зробити трембіту. Можете і не питати. Не бачили. В бесіді з косівчанином музикантом-духовиком, патріархом прикарпатських фольклорних колективів паном Іваном Зеленчуком підтвердилися наші сумні припущення: аби полічити українських майстрів-трембітарів, вистачить пальців на одній руці. І роблять вони трембіти не для місцевих пастухів та народних музик, а переважно для концертних колективів, професійних музикантів, часто — за кордон.
 
   
Здається, ще трохи — і про первісне призначення інструмента знатимуть лише науковці етномузикознавці. А сотні років тому ця «безотвірна труба, виготовлена поздовжнім розколюванням з модрини чи ялини» (як повідомляє довідкова література) виконувала роль нинішнього телефона. Звук трембіти, — кажуть нам музичні довідники, — чутно на 10 км. Фактично ж він лине з полонини на полонину, з гори на гору, з вершини донизу у карпатське село: Вмер хтось — лунає трембіта тужливо, певною мелодією сповіщає родичів, близьких, односельців (а житла їх розкидані на великій площі, не те, що у «компактних» мешканців рівнин) про біду. Інакше звучать полонинські мелодії. Коли пастухи гнали овець на випас у верхи, то давали знати про це тією ж трембітою і збирали худобу в отару. Трембітали на Різдво і музики-колядники. Мабуть, так зображали горяни глас Ангела Господнього, який сповіщав про народження Христа. Щоправда, ніколи не лунали трембіти з нагоди народження людини, весілля. Голос їх буває сумний, урочистий, але аж ніяк не веселий.
 
   
Кореспондентові пощастило почути звучання інструмента там, де він лунає найкраще — в Карпатах. Все той же пан Іван Зеленчук погодився на роль провідника і показав дорогу до хати відомого майстра музичних інструментів — старого гуцула Михайла Тафійчука. Мешкає той ген за Буковецьким перевалом, у Верховинському районі в селі Буковець. Зрештою, шлях до цієї хати знають, наприклад, колеги естрадної зірки Руслани Лижичко. «Я для Руслани вже вісім трембіт зробив», — поміж іншим прохопився пан Тафійчук.
 
   
Цьому чоловікові за сімдесят. Він не належить до тих гуцулів, що за шкаликом паленки понарозказують купу байок з побрехеньками. Просимо розповісти якусь легенду про трембіту. А майстер у відповідь: «Я не від того. Я вмію робити інструменти і грати на них. Легенди — то ваша, журналістів, справа». Та все ж переказав слова «старих людей»: наче найкраще лунає трембіта з дерева-громовиці. Тобто зі стовбура смереки, в яку вдарила блискавка. І майстер не міг не випробувати давній рецепт. «У нас отут на горбі, недалеко від хати, якраз бив грім у дерево. Зробив я з нього трембіту — одну, другу, ну, і таку зробив, просту: Неправду кажуть», — махає рукою пан Тафійчук.
 
   
Видно, не схильний майстер набивати собі ціну. Мовляв, нічого складного у виготовленні інструменту нема. Але як починає розповідати, виявляється, не так усе просто. Отже, зі стовбура смереки витесують довгу палицю — трембіта може сягати чотири метри. «Спершу патик мусить сохнути. Треба, аби хоть рік постояв». Далі палицю розрізають повздовж і видовбують — «вишкіблюють шкіблем» — в обидвох половинках рівчак. «Трембіта дзвенит дужче, коли має тонкі стінки. Правда, тогди її вломити легше», — розповідає пан Михайло. Тепер для зручності транспортування музикантам роблять розкладні трембіти. «Але вони гірше звучать», — вклинюється в розмову музикант-духовик пан Іван Зеленчук.
 
   
«Аби половинки трембіти трималися між собою, їх стуляють докупи і обкручують берестом», — безоглядно розкриває всю технологію майстер. Найважче, каже він, знайти добру березу з гладкою корою. Не стару і не надто молоду. «Се як з дівкою — і застарої не хочу, і замолода зле: Зараз вам покажу», — і музикант виносить з хати на подвір'я трембіту. Дає журналістові в руки. Інструмент, як на таку довжину (під три метри), дуже легкий. На прохання заграти майстер дещо знічується. Мовляв, старий він, давно не грав, ще й трембіта не змочена. Виявляється, перш ніж грати, в отвір інструмента заливають: Ні, не воду, а горілку або гаряче молоко. Попри «непідготовленість», пан Тафійчук прикладає трембіту до губ. В повітрі повисає «гикаючий» голос полонинської мелодії. Справді, є дуже явна аналогія з голосом людини, що гукає в гірську далеч. Згадується фраза досвідченої працівниці однієї філармонії: «Тепер молоді хлопці так не вміють грати, як то би мало бути. А то й узагалі «трембітають» під фонограму.»
 
   
Тим часом гуцул розповідає, як грають «мерло?ї» — біля тіла померлого. Стають на подвір'ї біля хати, під стіною — збоку, де голова покійного. Грають, наче це померлий видихає душу. Мерлої майстер заграти не захотів. В селі подумають, що, не дай Бог, хто вмер. Отже, тут ще розуміють голос цього інструмента. Не дивно, бо ціла родина Тафійчуків — мешканців Буківця — музиканти. Батько Михайло з трьома синами безліч разів їздив на найкращі фольклорні фестивалі, концерти, має студійні записи, зроблені в Польщі. Там Тафійчуків знають і шанують. До речі, і на інструментах цього майстра грають не лише в Україні. А подивишся на просту хату, невеличку майстерню — і не подумаєш такого.
 
   
На закінчення спілкування журналістка попросила гуцула заспівати якоїсь коломийки про трембіту. «Не будьте омпні (не гнівайтесь — авт.) — за трембіту не знаю: За дівок знаю», — жартує старий. А у відповідь напросилось: за дівок — кожний знає, а за трембіту — оце Ви та ще пару людей на цілі українські Карпати.
 
  
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Купание в море: опасности. Опасности на каждом шагу!!!
Красота - это страшная сила. Опасно! Особенно опасно купание в "красотах" с морскими обитателями - в море полупрозрачных медуз, в море ярких морских звезд, в море расписных рыб и целых подводных лугов "морских цветов" - кораллов и актиний....
Высшее образование в Швеции
На данный момент в Швеции насчитывается около 55 высших учебных заведений, из них 11 университетов. Большинство из них принадлежат государству или региональным муниципалитетам, и только некоторые являются частными. Старейшим университетом Швеции
Хорватия… Драгоценное ожерелье Истрии
Полуостров Истрия будто бы нарочно создан для ценителей бархатного климата, девственной природы и древней архитектуры. Чудесный уголок Хорватии - Истрия... Вдохните ее сосновый воздух, и ваши легкие наполнятся здоровьем. Подставьте лицо ее солнцу, и
Мексика. Курорт Канкун
Езжай в Канкун, - предложил трэвел-агент, - сейчас самое время. Бархатный сезон. Он разложил передо мной чудо-буклет, где загорелых красавиц окатывают лазурные волны на фоне пальм и сияющих корпусов. Он сыграл гамму на компьютере, и я узнал что-почем
Сирия: первый туристический маршрут. Правила поведения в Сирии
О Сирии можно писать романы и диссертации, снимать фильмы и читать лекции... Но вас интересует - что? где? когда? почем?
Отдых в Германии. Требования к немецким отелям
Частые гости Германии хорошо знают дизайн этой таблички: небольшой литой прямоугольник медного цвета. В верхней части - от одной до пяти звездочек, а слева - круг с аббревиатурой DEHOGA