+38 044 270 60 44
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ

Де заховані скарби Довбуша?


Якщо вам доведеться побувати в Карпатах, то, незалежно з якого боку гiр ви мандруватимете, тутешнi люди обов'язково покажуть вам мiсця, так чи iнакше пов'язанi з героєм карпатських легенд — опришком Олексою Довбушем. Чи в Раховi на закарпатськiй сторонi, чи в Яремче на Прикарпаттi вам розкажуть легенди й бувальщини про цього героя. Довший час Довбуша вважали мiфiчною постаттю, збiрним образом тих «вiльних стрiльцiв», народних месникiв, справедливих розбiйникiв, карпатських робiнгудiв, якi ходили тутешнiми горами триста рокiв тому.
 
   
Людина з легенди
Завдяки старанням прикарпатського iсторика професора Володимира Грабовецького герой народних легенд i переказiв Довбуш з'явився перед нашими сучасниками як цiлком реальна особа, яка жила й дiяла в цiлком конкретний час. Працюючи з архiвними документами, зокрема iз так званими «чорними книгами», де записанi свiдчення допитуваних на судi побратимiв уславленого опришка, професор Грабовецький склав найточнiшу хронологiю та географiю походiв Довбуша у 1738-1745 роках.
 
   
Але самих задокументованих фактiв iз життя легендарного опришка для людей завжди було замало. Народ потребував бiльше iнформацiї про улюбленого героя i сам брався створювати його бiографiю, внаслiдок чого, протягом трьох столiть, виникло безлiч легенд, пiсень та переказiв, найцiкавiшi з яких, звичайно, стосуються Довбушевих скарбiв.
 
   
Хоча поважнi науковцi лише нiяково усмiхаються на пропозицiю дослiдити ймовiрнiсть iснування опришкiвських скарбiв, але легенди про Довбушевi пивницi та комори iз золотом, захованi вiд стороннього ока в карпатських лiсах, продовжують бентежити уяву. Часом народнi перекази дивовижно переплiтаються зi свiдченням iсторикiв, тож мабуть, iстина про Довбушевi скарби лежить десь посерединi мiж легендами та iсторичними фактами.
 
   
У пошуках скарбiв
10 червня 1895 року газета «Дiло» повiдомила, що якийсь старий дiдок iз Угорщини пiдмовив селян гуцульського Пiстиня Косiвського повiту шукати Довбушевi скарби, мiсцезнаходження яких йому начебто вiдоме. Заiнтригованi гуцули взялися за лопати i, керуючись вказiвками старого, викопали довгу нору в кiлька сажнiв глибиною. Скарбiв тодi так i не знайшли. Згодом схожа iсторiя трапилася у селi Рожнiв тодiшнього Снятинського повiту. Але й цi пошуки закiнчилися безрезультатно.
 
   
Таких шукачiв опришкiвського золота було досить в усi часи. Ще бiльше у Карпатах знайдеться людей, якi перекажуть чутi вiд дiдiв та прадiдiв iсторiї про пошуки Довбушевого скарбу. Причому географiя легенд не обмежується лише Гуцульщиною, де переважно дiяв зi своїми побратимами Довбуш. Розповiдi про скарби можна почути i на Закарпаттi, i в Сколiвському та Старосамбiрському районах Львiвщини, а одну з легенд було записано фольклористами навiть у румунському селi Луг (Лунка ла Тiса) Марамуреського повiту.
 
   
Легенди дають своє пояснення того, чому Довбуш закопував скарби у землю. Оповiдачi розказують, що, вiдiбравши золото у багатих, Олекса роздавав частину селянам, а те, що залишалося, ховав. До того ж Довбуша надiляли властивiстю розрiзняти праведнi та грiшнi грошi. I коли вiн закопував нечистий скарб, то накладав на нього закляття. Коли ж золото було чистим, то дiстати його мiг кожен, хто того потребує. Зокрема в селi Верхня Рожанка Сколiвського району iснує переказ, що в урочищi Згари схованi нечистi скарби, а в Кривiм — чистi.
 
   
Мiсце сховку в легендах майже завжди пов'язане з якоюсь прикметною ознакою ландшафту — оригiнальним каменем, старовинною криницею тощо. Такою прикметою колись вважали вiдомий Писаний камiнь — велику скелю з викарбуваними на нiй знаками-«ревашами». Верховинськi чоловiки якось бралися шукати пiд ним скарби, але до кiнця справу не довели. Хотiв добути опришкiвське золото i селянин зi Старунi Богородчанського району, дiзнавшись, що на Хорошiвському полi, на горi Голицi, Довбуш сховав скарб пiд Прокоп'юковим каменем. Але, коли в серединi 60-х тут прокладали дорогу, камiнь-орiєнтир привалили землею.
 
   
У Рожнятiвському районi розповiдають схожу iсторiю, але iз щасливим кiнцем. Прокладаючи дорогу, бульдозер зсунув до звору камiнь, на якому нiбито була зроблена самим Довбушем помiтка. Тодi з-пiд землi з'явилося трилiтрове горня зi скарбом монет. А на горi Колисцi, що бiля Тухольки Сколiвського району, мiсцезнаходження скарбу пов'язують iз криницею, вiд якої треба вiдiйти на тридцять сажнiв на захiд i копати. Та найцiкавiшою серед таких переказiв виявилася розповiдь селянина iз села Гаврилiвки Надвiрнянського району, яку свого часу записав знаменитий фольклорист та етнограф Степан Пушик.
 
   
«Так сталося, — розповiдав лiтнiй гуцул, — що проходив раз Довбуш у свята Великоднi через Гаврилiвку. Коли задзвонили в церквi дзвони, опришки вирiшили далi не йти, спинилися, поскидали сакви. Тодi викопали яму i закопали грошi, якi несли з собою. Того року Довбуша вбили, тож скарб вiн не забрав».
 
   
За легендою, знайти мiсце, де заховано скарб, можна в новорiчну нiч. Там, де закопано золото, має тричi блимнути половiнь (вогонь). Кажуть, що тамтешнiй мешканець, що звався Микола, йдучи понад потiк Сининовець (Синiй потiк), побачив таке полум'я. Вранцi спробував викопати золото i навiть побачив скриню, але розверзлася земля, i скарб зник у глибинi.
 
   
Що каже iсторична наука?
Про побут опришкiв вiдомо досить багато, зокрема, iз тих-таки свiдчень, що їх давали перед судом побратими Довбуша. I треба сказати, що iсторичнi джерела не дають пiдтверджень непомiрних багатств опришкiв. Зрештою, Довбуш нiколи не став би всенародним улюбленцем, якби метою його дiяльностi було примiтивне бажання збагатитися. Вiдiбранi у багатiїв харчi, зброя та грошi були потрiбними опришкам лише для того, щоб проiснувати пiд час лiсової «партизанки». Надлишок здобичi, безумовно, заважав маневрувати опришкiвським загонам. Лишки або роздавалися селянам, або просто закопувалися у горах. Так, опришок Палейчук розказував на судi, що пiсля розгрому шляхетського двору у Воскресiнцях вони подiлили здобич i кожен поховав свою частку в лiсах. Пiсля нападу на кутських вiрмен з вiдiбраним золотом вчинили так само.
 
   
Ще одне iсторичне джерело вказує: «В Устерiках забрали грошi, полотно, горiлку, 18 кiс, якi потiм закопали в землю». А побратим Довбуша Баюрак згадував, як пiсля Великодня 1745 року на полонинi в Чорногорi Довбуш вiдкопав з потаємного мiсця берберицю бринзи i бочiвку горiлки — запас, зроблений ранiше. Скiльки ще таких сховкiв залишили пiсля себе опришки, i скiльки їх недоторканими простояло протягом столiть — сказати зараз важко.
 
   
Влiтку 1744 року вiдбувся найвдалiший похiд загону Олекси Довбуша, наслiдком якого стало здобуття Богородчанського замку. Попри те, що фортецю охороняли жовнiри, а не просто слуги, опришки ввiрвалися досередини i здобули велетенську здобич. Пiзнiше возний із Галицького гроду, який прибув на скаргу богородчанського економа Шидловського, пiдрахував, що збитки, завданi шляхтi, становили тисячi злотих. У замку знаходилися скарбницi каштеляна Подлянського, пана Косановського, панiв Романовських. У архiвних документах записано, що опришки заволодiли монетами «самими тилерами, бiльш-менш на 2 тисячi злотих». Як розпорядилися цими скарбами опришки Довбуша — залишається таємницею. Вiдомо лише, що наступну зимiвку Довбуш провiв у Чорногорi, де навiть збудував собi кам'яну хату.
 
   
«Золота» середина
Порiвнюючи iсторичнi факти, географiю походiв Олекси Довбуша з тими легендами, якi стосуються опришкiвських скарбiв, можна прийти до цiкавих висновкiв. Скажiмо, розповiдi про захованi скарби на горi Магурi та Вiльсi Сколiвського району пов'язуються iз походом Довбуша у жовтнi 1744 року до Турки, де вiн вимагав вiд шляхтича Калиновського викуп. Знаючи звичку опришкiв залишати лишки скарбiв у лiсових сховках, цiлком ймовiрно, що якась дещиця там залишилася донинi. Багато легендарних мiсць, де розташованi скарби, збiгаються з опорними пунктами опришкiвських загонiв, якими в рiзний час були околицi Печенiжина, Буковецька полонина, гора Стiг, Ясiня.
 
   
Загадковою є доля здобичi, захопленої опришками у Богородчанському замку. Вiдомо, що Баюрак сказав на судi: «З богородчанського розбою ми пiшли тiєї самої ночi назад попри Солотвину та Бабче в полонини». Шлях опришкiв, таким чином, неодмiнно пролягав попри село Старуню та гору Голицю. А саме там, на Хорошiвському полi пiд Прокоп'юковим каменем, як стверджує легенда, захованi скарби. Можна також припустити, що з богородчанським золотом опришки дiсталися до Журавлевої Кливи неподалiк Гути. За переказами, саме там зимував Довбуш, а на початку минулого столiття люди бачили в тому мiсцi таємничу кам'яну хату.
 
   
Але найнеймовiрнiший збiг стосується легендарного скарбу в селi Гаврилiвка Надвiрнянського району, який був залишений Довбушем в рiк своєї смертi на Великоднi свята. У архiвних документах зафiксовано, що у травнi 1745 року опришки Довбуша робили похiд на пiвнiч — попри Рогатин на Шумляни (тепер Львiвської областi). Повертаючись з походу, Довбуш зупинився перед Надвiрною, чим викликав переполох у мiсцевих багатiїв. До мiста були стягнутi значнi вiйськовi сили, тож нападати на Надвiрну опришки не стали. Видається логiчним, що уникаючи переслiдувань, Довбуш справдi проходив через Гаврилiвку. I що найцiкавiше — в легендi та iсторичнiй хронiцi йдеться про один i той же час!
 
   
Скарби довбуша — в Англiї?
З уст мiсцевих краєзнавцiв довелося почути ще одну версiю подальшої долi скарбiв Олекси Довбуша. Кажуть, що пiсля смертi свого ватага побратим Довбуша Iван Бойчук забрав частину опришкiвського золота i вiдвiз його на Запорiзьку Сiч. На тi грошi начебто було озброєно козакiв. А пiзнiше, коли гетьман Полуботок вiдвозив запорiзькi клейноди до Лондона, то разом з ними до туманного Альбiону попливли й залишки Довбушевих скарбiв.
 
    
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

 

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ


Отдых на Кубе, туры на Кубу: сигары и релакс
Куба по-прежнему далеко: для большинства из нас остров Куба – где-то вне реальной, достижимой географии. На Кубе все не спеша курят толстые сигары и потягивают ром, женщины – с привкусом “мохито”, пенсионеры из Buena Vista Social Club неутомимо распе
Софийский собор в Киеве. Собор Святой Софии – главная достопримечательность Киева
"Собор Святой Софии, премудрости Божьей, митрополия" была заложена Ярославом Мудрым в 1017 или 1037 г. (дата основания собора уже много лет является предметом острых споров исследователей).
Золотые ворота в Киеве: важнейшая историческая достопримечательность
Золотые ворота в Киеве — один из немногих памятников оборонного зодчества Киевской Руси, дошедших до наших дней. Город киевского князя Ярослава "Мудрого" окружали высокие земляные валы общей протяженностью 3,5 километра. Они проходили по нынешним ули
Спортивно-оздоровительные туры в Египет
Весна - наиболее подходящее время для поездки в Египет. Всю осень и зиму мы живем, мечтая о лете, ярком солнце и теплом море в Египте. А это достаточно мощный стимул, чтобы собрать чемодан и отправиться на Красное море, скажем, в Хургаду.
Мон Сен-Мишель: охраняя врата рая
Только небо и океан окружают этот памятник истории, внесенный ЮНЕСКО в список культурного наследия человечества. Знаменитый Мон Сен-Мишель, гранитный остров у берегов Нормандии, и вправду ошеломляет. На вершине скалы на высоте почти 80 метров растут
Тур в Закарпаття. Автомандрівка до Долині нарцисів
Зазвичай приблизно з березня на форумах туристичних інтернет-сайтів починаються розмови про Долину нарцисів. Хтось уже був — і досі вражений, хтось тільки збирається, але не знає дороги, а дехто ніяк не може потрапити саме на час цвітіння. Їхали ми з