Курс валют:
22.04.19
$ = 28.01 грн
€ = 31.53 грн
+38 (044) 290 48 38
Желаете отдохнуть, ЗВОНИТЕ
Поиск тура
Фильтр
Автобусные туры Тур в Чернобыль

РЕЙТИНГ СТАТЕЙ

Дитячий гірський туризм

Коли мені запропонували зняти на відео сходження на гору Хом'як, ні на мить не завагалася, чи брати з собою дітей. Моїм дівчаткам тоді було 10 і 11 років. Я особливо не замислювалася над тим, чи готові вони до походу, як ітимуть, як себе почуватимуть. І дійсно, фізичної втоми ми практично не відчували, адже у той час займались гімнастикою «тай-дзи». Тож від сходження залишилися щонайкращі враження.
 
Та чи всі батьки можуть бути такі спокійні, коли вирішують вести за собою в гори дітей? Що потрібно знати, враховувати, прилучаючи юних до гірського туризму? І що з цього приводу думають самі малі туристи? Про це ми розмовляли з досвідченими туристами-батьками, а також їхніми, вже посвяченими у карпатські мандри, хлопцями.
 
Першим співрозмовником став Володимир Іванчук, який свого сина Тимофія бере в гори з 3,5 років. Починали вони з невеликих екскурсій та коротких маршрутів. Спочатку це були мандрівки в радіальних напрямках (одноденний маршрут з поверненням на базу — Авт.). Іноді Тимофієві доводилося долати труднощі і «на чотирьох». Звичайно, стомлювався, але, відпочивши, знову хотів у гори. Зараз хлопцю 8 років, і нещодавно він був у 4-денній мандрівці через хребет Явірник. Сам ніс рюкзак і у важкі моменти переходу навіть намагався підтримати інших.
 
Володимир Іванчук каже, що іде зі своїм сином в гори за новими враженнями, щоб розширити його розуміння естетики й краси природи, навчити працювати в команді, відчувати відповідальність і, звичайно ж, аби загартувати, зміцнити організм дитини.
 
Дуже важливо, на думку Володимира, що син, ще не усвідомлюючи того, набуває почуття власної гідності («У п'ять років я був на Говерлі!» — з гордістю каже хлопець). В житейських ситуаціях знадобиться і досвід орієнтації на місцевості. До речі, Іванчуки, за їхніми словами, в мандрівках неодноразово зустрічали групи туристів, де також були діти. І йшли вони нарівні з дорослими.
 
Тимофій в нашому інтерв'ю був небагатослівний. Однак запевнив, що у гори іде з хорошим настроєм. Рюкзак видається йому важким тільки на початку шляху, а далі він його вже не відчуває. Їсти в горах любить «карпатську зупу» (суп «Харчо» + гриби + картопля). Подобається йому дивитися на вогонь і гуляти горами з мамою Веронікою. Авторитетно зауважує, що заблукати у Карпатах неможливо, якщо веде надійний провідник.
 
Олег Сєрний — дитячий лікар-анестезіолог державної обласної дитячої клінічної лікарні, турист із багаторічним стажем, ходить Карпатами з двома дітьми — Ірою й Анатолієм. Прилучив їх до походів, коли їм виповнилось по 10 років. Особливо часто бере з собою сина.
 
Метою батька було відірвати хлопчика від телевізора, розширити світогляд, «оздоровити за рахунок психоемоційних вражень і фізичних навантажень на лоні природи». На думку пана Олега, в горах відбувається тісніше спілкування батька й сина, вони краще пізнають одне одного. Зараз Анатолієві вже 16 років, і саме у цей період важливо чоловіче (в основному) товариство навколо багаття, в якому обговорюються якісь питання чи проблеми. Підліток є слухачем, глядачем і, звичайно, учасником того, що відбувається. І у цьому Олег Сєрний вбачає важливий елемент виховання.
 
А як дитячий лікар, він вважає, що дитину можна брати в гори тоді, коли вона вже готова до певних фізичних навантажень. Починати потрібно з коротких екскурсій та переходів і поступово переходити від одноденних маршрутів до багатоденних.
 
Спорядження дитини має бути обов'язково індивідуальним, правильно підібраним, щоб не почувався юний турист дискомфортно, бо це може викликати протест і відразу.
 
Пан Сергій наголошує й на підборі продуктів — обов'язково свіжих. Без сумніву, потрібно використовувати «місцевий ресурс»: трави, ягоди, молоко, бринзу, сир (це, якщо подружитися з гуцулами). І дуже доречно завжди мати у рюкзаку якийсь делікатес для дитини, аби заохотити її при нагоді чи потребі. На його думку, найкращим часом для початку є вік шість-сім років. За спостереженням лікаря Сєрного, та й інших співрозмовників, у горах діти практично не застуджуються, хоч буває, що змокнуть під дощем, а то ще й купаються в холодних гірських озерах і водоспадах. І ще пан Сєрний зауважує: будь-яка подорож в Карпати — це не прогулянка міським парком. Екстрім завжди присутній. Тому дорослі повинні виховувати дітей у горах не словами, а власним прикладом.
 
Анатолій Сєрний — студент, каже, що інколи нема настрою або дуже втомлений, і тоді ні в які гори не хочеться йти. Але поступається батькові — вирушає в новий похід, і ще ні разу не пожалкував. А почалась його туристична епопея зі сходження на Говерлу. Підніматись було важко, але все одно сподобалось. Особливо добре в Карпатах, каже Анатолій, коли гарна погода й перехід не дуже виснажливий. За його спостереженням, жінки в турпоході не поступаються чоловікам.
 
Сам юнак завжди готовий поспілкуватись з бувалими туристами, щоб здобути нові знання і навики. А от поставити намет або розпалити багаття він уже вміє добре. Також для Анатолія важливим є набуття навичок лідера-провідника. В цьому не останню роль відіграють фізичний розвиток, пізнання середовища, вміння знайти вихід зі складної ситуації, в порівнянні з якою «асфальтні» проблеми видаються дрібницями.
 
Іван Шустикевич — музикант, горами ходить понад тридцять років. Для своїх друзів і їх дітей розробив полегшені варіанти маршрутів. Він називає їх дитячими. А зі своїм сином Олесем зійшов на Маковицю, коли хлопцеві було три з половиною роки. Забрав сина з дому, щоби «розвантажити» дружину, яка в той час бавила ще меншого Андрійка. Брав дітей в Карпати, щоб хлопці були спортивними, сильними, витривалими. І виявилося, що його діти горбами ходять так, що їх важко наздогнати.
 
Щоправда, спочатку хлопці ходили без рюкзаків, а потім батько сконструював спеціально для них спорядження. Перший спальник пошив з дитячої ковдри. Китайським «штукам» не довіряє, а тільки надійній (хоч і важкій) брезентовій палатці, в якій можна жити.
 
На привалах, поки тато варив їсти, Олесь з Андрієм бігали по лісі, гепали дрючками по деревах, стріляли з рогатки по бляшанках, купалися в потічку. Звісно, було добре, якщо діти допомагали збирати хмиз або приносили воду, але батько на цьому не наполягав. Він давав синам повну свободу, але й не чув від них скарг, і завжди, коли кликав їх у гори, вони йшли із задоволенням.
 
Олесь малим казав, що в походах йому найбільше подобається їсти й ночувати. Іван Шустикевич радить дітей брати в гори, щоб вони пізнавали і цей «шмат дійсності».
 
І нарешті думка людини, яка сама ходить у гори і є лікарем-педіатром. Олеся Шевців вважає, що дитину можна залучати до прогулянок, екскурсій, походів з 3-х років, коли вона вже вміє добре ходити й говорити. Але режим мандрівки має бути відпочинковий. В таких походах реалізується пізнавальна мета: юний турист пізнає світ на дотик і візуально, вчиться любити природу, спілкується з батьками та іншими людьми.
 
Якщо дитина здорова, ніяких особливих медичних обстежень не потрібно, але якщо у батьків є якісь сумніви, то необхідно звернутись до педіатра. Ідеальний варіант — якщо в групі туристів, де є діти, присутній лікар з добре укомплектованою аптечкою на випадок підвищення температури чи харчового отруєння. А щоб цього не сталося, малого туриста треба годувати згідно віку — йому посмакують каші, фрукти та овочі. Екіпіровка також повинна бути відповідною, а особливу увагу слід звертати на зручність взуття.
 
Олеся Шевців підкреслює, що найгірше в горах — заблудитися, та ще й з дітьми... Головне у будь-якому поході — добрий провідник, бо гори не терплять нерозумної самовпевненості.
 
Це лише деякі роздуми з приводу дитячого гірського туризму.
 
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

СТАТЬИ О ТУРИЗМЕ

Андорра: столица горнолыжного отдыха Европы
Земли Андорры, самого крупного из самых мелких, карликовых государств Европы, обнаружить на карте довольно сложно. По правде сказать, на многих картах земных полушарий Андорры попросту нет. Не Андорра, а так, цифра какая-то между Испанией и Францией.
Мельбурн - культурная столица Австралии
Мельбурн был основан в 1835 г. и уже через 30 лет он стал самым большим городом Австралии. Его часто называют "культурной столицей Южного полушария". В наши дни компактный центр Мельбурна заполнен музеями, галереями и прекрасными магазинами, но больш
Боливия. "Тинку" - "Праздник схватки"
Маленькая деревушка в самом сердце Боливии дважды в год превращается в арену кровопролития, где пастухи и деревенские жители сходятся на ритуальную битву, которая часто оказывается борьбой не на жизнь, а на смерть. В этих яростных кулачных боях женщи
Десять вещей, которые надо сделать в туре в Стамбул
Зимой в Стамбуле умиротворенно и чуть тоскливо, осенью — разноцветно, летом — жарковато, весной — пахуче. Но хорошо и по-честному романтично здесь всегда. Весной этот до странности чувственный город, где заправляют Таркан и Ататюрк, приобретает пышны
Тур в ОАЭ. Отдых в Дубае
Почему мы отправились в Эмираты, сказать трудно. Скорее всего, они прошли по ценовому цензу, и туроператором была обещана возможность вволю пошататься по магазинам. Теперь мы знаем, что не надо ехать в ОАЭ летом, если вы не собираетесь проводить врем
Зберегти храми Карпат і відновити туризм в Хустський район
Хустський район. Неподалік Гутинський хребет вулканічних Карпат — прикордонних гір. Райцентр лишається позаду. За вікнами автобуса вервечкою тягнуться села: Сокирниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка... В кожному, як оберіг, як пам’ять про минулі